Мама образилася на те, що замість її святу ми віддали перевагу дню народження сина

Мама моя – людина складна. Одного дня вона – душа компанії, іншого образиться на дурниці. Я за стільки років уже її вздовж і впоперек вивчила і знаю, але такої підстави від неї я не очікувала.

Покликавши мене на чай із пирогом, вона видала:

– 13-го числа буду святкувати. У тому ресторанчику. Я вишлю тобі адресу, – сказала мама, наливаючи мені ягідний чай.

– Як 13-го, мам? – здивувалася я. – Адже це Іллі день народження.

– Нічого, Ілюшці тільки шість виповнюється, а в мене он яка дата – 49 років. Останній рік молодості, – сказала вона, розсміявшись.

День народження в мами 9 жовтня, і цього року воно випало на середу. Мама казала, що святкуватиме на вихідних, але от тільки я думала, що це буде в суботу, а не неділю. Я ж уже напланувала всього для дня народження свого сина: і ресторан забронювала, і торт замовила, і аніматорів найняла. І все з передоплатою.

Зробила я це ще місяць тому – хороші місця для дитячих днів народжень у нас рідкісні, тому їх розхапують як гарячі пиріжки. Мама ж своїм днем народження перейнялася тільки зараз, за місяць до заходу.

– Мам, ну я вже місце забронювала й оплатила. І артистів, і торт. Чому саме 13-те? Думала, ти 12-го святкувати будеш.

– Тому що 12-те в них уже заброньовано. Настя, їй-Боже, думаєш, я вибрала б таку дату просто так? Щоб у понеділок усі з похміллям на роботу йшли? Сама подумай, – відповіла вона.

Я не знала, що сказати, тому підсунула чашку з чаєм ближче.

– І потім, – додала вона. – Іллюші всього шість років, він же не знає дат. Відсвяткуйте в суботу. Ти ж ще нікого не запрошувала?

Сказавши це, мама закружляла кухнею, готуючи пиріг, а я мовчки сиділа й обмірковувала ситуацію.

Для мами завжди на першому місці були її бажання, а вже потім ми і все інше. Я до такого стану справ звикла, але не хотіла б, щоб мій син мирився з тим самим. Я хочу, щоб у нашій родині на першому місці був він, а не моя мама.

– Ні вже, мам, – сказала я трохи згодом. – Ілюшин день народження ми будемо святкувати день у день.

Мама обернулася і подивилася на мене.

– Не будь впертою, донечко. Перенеси святкування, і ми всі чудово погуляємо. І я познайомлю вас із Колею.

Коля – новий мамин залицяльник. Третій за цей рік.

– А чи є сенс? Через кілька місяців буде інший, – не стрималася я.

Мама озирнулася і смерила мене несхвальним поглядом.

– Ти свою уїдливість подалі куди-небудь засунь. Я тебе одна виховала, а ти навіть не можеш заради мене дитяче свято пересунути?

Пішла я від мами повністю впевнена, що говорила зі стінкою. Мама ні в яку не хотіла приймати той факт, що зараз день народження сина для мене важливіший, ніж її свято. Але змінювати наші плани через мамину примху я все-таки не збиралася.

Дні летіли. Я готувалася до торжества, купуючи приємні дрібниці на кшталт кульок або призів для конкурсів, паралельно обговорюючи з аніматорами програму.

Про мамин день народження я теж не забула, купила їй чудовий подарунок: комплект із золотих прикрас, який вона давно хотіла. Довелося трохи підробити, але в нашій родині цінували тільки дорогі подарунки.

У день маминого народження ми з сім’єю приїхали до мами на тортик. Чоловік подарував мамі квіти, я піднесла їй оксамитовий футляр. Побачивши його, у мами загорілися очі.

– Ох, могла б і в неділю подарувати при всіх, – сказала вона.

Тоді я зрозуміла, що мама досі перебуває у своїх фантазіях щодо нашої присутності на її святі. І одразу вирішила їх розвіяти.

– Мам, у нас у неділю день народження Іллюші, ми будемо там.

Мама окинула мене недобрим поглядом.

– Ти так і не перестала дурницями займатися? – запитала вона. – Скасовуй усе. Що я всім скажу? Де твоя сім’я?

– Та мені все одно, що ти їм скажеш, – відповіла я. – У мого сина день народження, і ми будемо його святкувати.

На хвилину запанувало мовчання. Мама то відкривала, то закривала футляр. Гучний стукіт лунав у тиші як набат.

– Значить так, – сказала вона, встаючи зі стільця. – Якщо вас на моєму святі не буде, то я вас більше не знаю.

Сказавши це, мама пішла в спальню.

– А ось і шантаж почався, – сказала я із сумним смішком.

Мені справді було сумно. Раніше мама ніколи не сприймала мої бажання всерйоз, а тепер намагається маніпулювати всією нашою родиною. Але цього разу я вирішила не здаватися.
День народження сина пройшов чудово. Весь день я бігала туди-сюди, тому телефон у руки взяла ближче до вечора. У ньому було 15 пропущених від мами і грізне повідомлення:

«Більше ніколи мені не дзвони».

А я й не збиралася.