Мама не відпускає мене жити окремо. Каже, що так я її зраджу

Мені зараз двадцять чотири роки. Я працюю, а нещодавно у мене нормально так виросла зарплата. Досі я живу з батьками. Братів-сестер у мене немає, тому ми живемо втрьох. Ще у нас є кішка, вона також майже член сім’ї.

Взаємини з батьками у мене завжди були нормальні. Принаймні мене все раніше влаштовувало. Вони мені ніколи жодних своїх загонів не нав’язували. Але після того, як мій прибуток збільшився, я вирішила. що треба мені перебиратися жити окремо. До роботи мені від батьків добиратися далеко.

Я більше години витрачаю тільки на дорогу в один бік. Та й вік теж цілком самостійний. Може одна без мами та й не пропаду.

Раніше питання мого від’їзду з сімʼї ніколи всерйоз не піднімалося. Було іноді, що мама зітхне «ось заміж вийдеш, окремо житимеш, ось тоді…». Ось тільки у такому контексті. А так щоби серйозно – це ні.

Та раніше, якщо чесно, я окреме життя сама й не потягнула б. Поки вищу освіту здобувала, навчалася очно.

Потім, коли шукати роботу стала, зрозуміла, що молодим фахівцям без досвіду роботодавці якось не поспішають платити величезні зарплати. Тому, зневажавши співбесіди, влаштувалася в невелику конторку.

Зарплата там була невелика, зате стабільно. Плюс іноді премію підкидали у кілька тисяч. Я молода, мені, звичайно, іноді хочеться порадувати себе. Витратити гроші на шопінг або посиденьки в кафе з подружками. Ще дуже приємно було дарувати батькам гарні подарунки, за свої кошти.

Нещодавно у нас на роботі відбулися значні зміни. Розширили штат, переїхали до нового офісу. А на мене чекало підвищення та збільшення зарплати. Тепер, за моїми підрахунками, я зможу нарешті дозволити собі жити окремо від батьків і мені вистачатиме грошей на те, щоб ще нормально існувати.

Я вже подивилася кілька сайтів, підібрала деякі варіанти. Хочеться щось ближче до нашого нового офісу, щоби до роботи можна було пішки дійти, а не годину на автобусі їхати.

Коротше кажучи, я вся така у приємному передчутті змін у своєму житті, їду додому, щоб порадувати новинами своїх батьків. Коли ввечері тато прийшов з роботи, я зважилася на важливу для себе розмову.

Озвучила все, що напланувала у своїй голові.Тато почав уточнювати якісь технічні моменти. Запитав, на які приблизно ціни на знімання квартири я розраховую. Я, вся в емоціях, почала розповідати та показувати йому фотографії з сайтів. І тут чую, що поряд мама вже хлюпає носом.

Я спочатку взагалі не зрозуміла, що відбувається. Тато, здається, теж не одразу зрозумів. Ми на маму накинулися із розпитуваннями. А вона реве вже по-справжньому, та ще й голосити почала, що «нікому вона в цьому домі не потрібна».

Того вечора ми з батьком заспокоювали маму, що ніхто її кидати не збирається. Я в курсі, що останнім часом вони іноді з татом сваряться, чого раніше за ними не було. Мабуть, у них непростий період у відносинах. Але я тут до чого?

Наступного дня я знову намагалася спокійно поговорити з мамою. Вона тепер щоразу починає плакати і йде в їх із татом спальню.

Так минуло ще кілька днів. Бачимося ми, звичайно, небагато. Поки я з роботи дістануся додому, хочеться тільки їсти, помитися та лягти спати.

Я кілька разів намагалася обговорити все з мамою, мені не хочеться переїжджати за її спиною. Хотілося, щоб близькі люди також брали участь у новому етапі мого життя.

Тільки мама чомусь вирішила, що я хочу з’їхати від них, бо житиму з хлопцем. Я не знаю, звідки вона має таку ідею. Я зараз взагалі ні з ким не зустрічаюся. Мої останні стосунки закінчилися ще півроку тому.

Тато мене у моєму рішенні з переїздом підтримує. Він взагалі вважає, що я не маю маму всерйоз сприймати.

Типу, ну поплаче трохи, понудьгує і звикне потім. А мені важко дивитися, як мама щовечора, коли я повертаюся з роботи, починає витирати очі і йде ридати до спальні.

А вчора вона взагалі почала вже за серце хапатися. Сама себе схилила вже до хворобливого стану. Звичайно, тут проблеми зі здоров’ям почнуться, якщо ходити цілими днями накручувати себе.

Я ось зараз сиджу у своїй кімнаті та пишу це. А насправді я хочу «не у своїй кімнаті», а «в своїй квартирі». Мені хочеться жити окремо.

Самій собі готувати, самій ходити до магазину за продуктами. Не дзвонити мамі і не попереджати, що я сьогодні затримаюся, бо ми з подругою хотіли зустрітися після роботи за філіжанкою кави.

Як це все донести до мами? І чому вона не розуміє, що я давно вже доросла, така сама як вона чи тато. Як ви з’їжджали від батьків? Чому це виявилося так важко. Я не хочу псувати з нею стосунки. Вона щодня каже мені, що я зраджую її.