Мама моїми дітьми не цікавиться зовсім, проте про дітей своєї подружки може говорити годинами зі щирим інтересом

У моєї мами два улюблені онуки, але це не мої діти. Це діти її подружки Ліди, яка трохи старша за мене. Ось дітьми цієї Ліди мама цікавиться щиро.

Такого інтересу до моїх дітей мама не виявляє, їй однаково на їхні успіхи, вона може забути про їхні дні народження, зате завжди точно знає, що відбувається з дітьми подружки.

У мене двоє дітей, синові шість років виповнилося і скоро дочці буде рік. Живемо ми від мами далеко. Чоловік у мене навчався у нашому місті, а після весілля ми поїхали на його малу батьківщину.

Мама була проти мого переїзду, вважаючи, що я роблю дурість, переїжджаючи з великого міста в якийсь ведмежий кут, але я все одно поїхала.

У чоловіка тут було своє житло, його родичі допомогли з ремонтом, з роботою для мене та й взагалі видно, що вони тут тримаються один за одного.

Зі свекрухою ми живемо душа в душу, як і з молодшою ​​сестрою чоловіка. Мені допомагають, підтримують і взагалі вважають своєю. Від цього ще болючіше бачити ставлення до мене рідної матері. Вона віддалилася від мене після нашого від’їзду, так і тримає дистанцію.

Хоча я з усіх сил намагалася налагодити контакт. Дзвонила їй, розповідала, як ми тут живемо, цікавилася її справами, але це не допомагало. Мама відповідала холодно, якщо я не дзвонила сама, то вона могла за місяць жодного разу мені не набрати. Наче їй байдуже, що відбувається в моєму житті.

Її запрошували у гості не раз. Хотіли познайомитись родичі чоловіка, адже вони її не бачили, весілля як таке ми не грали, просто розписалися.

Але мама відмовлялася то стано здоров’ям, роботою, відсутністю грошей, хоч ми готові були дорогу оплатити. Потім їй набридло вигадувати відмовки і вона просто на мене накричала, щоб я перестала вже її тягнути в свій “Задніпрянськ”.

Коли народився старший син, я скидала мамі фотки та кликала знову в гості. Мені з немовлям було важко до неї їхати, а я вважала, що онука мати побачити захоче. Все-таки первісток. Але мама відмовилася самопочуттям та задовольнилася фотографіями, які я їй надсилала. Поки ми за два роки до неї самі не приїхали у відпустку, вона онука так і не бачила.

І знову ж таки різниця – свекруха не знає, куди онука поцілувати, що йому принести, як йому догодити, а моя мама п’ять хвилин на руках потримала, сплавила дитину мені і все.

За два тижні відпустки вона до онука підійшла лише один раз, а потім тільки морщилася, що він галасливий, що від нас тільки бардак, все не на своїх місцях.

Мені було дуже незручно перед чоловіком, який на мамину поведінку дивився і дивувався. Звичайно, він не чекав, що його приймуть з розкритими обіймами, але я мамі дочка, а наш син – єдиний онук.

Два роки тому у мами з’явилася подружка Ліда. Спочатку вони просто разом працювали, а потім потоваришували. У Ліди вже був один син такого ж віку, що і мій, і другому виповнилося півтора роки.

І ось з того часу я тільки й чую від мами, яка Ліда молодець, які в неї діти чудові, як їй подобається з ними возитися, як вони її бабусею називають.

Мама на хвилі своїх розповідей про Ліду та її чудових дітей навіть прослухала новину про те, що я знову вагітна і ми з чоловіком чекаємо на другу дитину.

Потім зробила здивований вигляд і сказала, що я їй не казала. Але потім майже відразу ж про цю новину забула, бо у Ліди захворіла дитина і мама моторошно з цього приводу переживала.

На її сторінці у соцмережах фотографії дітей цієї Ліди, але жодної фотографії рідних онуків. Вона жодного разу не попросила покликати старшого до телефону і, до речі, жодного разу не бачила молодшу онучку.

Я чисто з принципу не стала сама надсилати фото, чекала, коли вона сама попросить. Не попросила, навіть не натякнула жодного разу.  Вже не дзвоню їй, бо знаю, що розмова все одно перескочить на дітей Ліди, про яких мені слухати не хочеться. А мої новини нецікаві мамі.

Вона не знає, що я лежала у лікарні, що ми купили нову машину, а старший онук ходить у басейн і вже добре плаває. Вона б його навіть не впізнала б уже. Але їй начхати.

– Чого ти мучиш себе? Не хоче вона спілкуватися, не цікавить її наше життя, та й не дзвони, не розповідай. Раз на тиждень напиши, щоб дізнатися чи жива, здорова, і вистачить, – радить чоловік, що втомився дивитися на мої страждання.

Напевно, так і треба зробити, хоч на словах це все набагато легше, ніж насправді. Все-таки мама, хоча з її поведінки і не скажеш.