Мама допомагала всім, крім власної сім’ї, а зараз обурюється, як з нас виросли такі злі та нечуйні люди

Наша з братом мама завжди була більше спантеличена чиїмись чужими проблемами та долями, на власну сім’ю у неї не вистачало сил, часу та бажання. Нам доводилося вчитися обходитися власними силами, і ми навчилися. А тепер мама дивується і обурюється, як це її діти, які росли з таким чудовим прикладом перед очима, виявилися такими злими та нечуйними.

Тато пішов із життя ще до народження брата. Мама тоді була на сьомому місяці вагітності, а мені було три роки. Уваги на власних дітей та батьків у неї просто не вистачало.

Ось бабусю та дідуся я пам’ятаю добре. Вони нас, можна сказати, із братом і виростили. Поки мама бігала допомагати в дитячі будинки, притулки, інтернати і робити інші добрі та значущі вчинки, бабуся водила нас у садок, дідусь майстрував іграшки, вони навіть кілька разів возили нас на море.

Мама ж все життя перебувала у всіляких профспілках, комітетах та інших організаціях. одного домашнього завдання у школі.

Я досі пам’ятаю, як вона збирала черговий раз речі для якихось погорільців, і поклала туди мою ошатну сукню, яку я носила лише двічі. Мені її бабуся подарувала. Я розплакалася, а мама заявила, що соромно бути такою жадібною – у людей згорів будинок, а я через якусь сукню соплі розпустила.

Наші іграшки, одяг, книги, навіть велосипед брата – все розходилося бідним людям, яким це було набагато потрібніше, ніж нам. Потім ми звикли найважливіші речі зберігати не вдома, а бабусю. Вона маму на поріг не пускала, та й сама не рвалася. Відносин між ними, можна сказати, ніколи не було.

Мама навіть не знайшла часу, щоб прийти на похорон діда, свого батька. Був черговий катаклізм, комусь знову потрібна була допомога.

Після його похорону бабуся сильно здала у плані здоров’я. Я тоді була в десятому класі, а брат у сьомому, але саме ми ходили доглядати бабусю, готували їй їжу, носили ліки та викликали швидку. Я просила маму прийти, підтримати її, але вона вдала, що це її не стосується.

Коли погано стало з грошима, допомагали сусіди бабусі. Приносили їжу, давали гроші не в борг, а просто так. Ми з того моменту фактично переселилися до бабусі. Вдома робити не було чого. Мати не протестувала. Мені здається, навіть зраділа, одразу ж прихистивши якусь бідну родину, будинок яких чи то затопило, чи згорів.

Мама не знала, куди я вступила, як навчався брат, її більше цікавили долі чужих людей. Та що там людей – долі кошенят із підвалу її куди більше цікавили, ніж ми та її рідна мати.

Бабуся оговталася після втрати чоловіка, думаю, взяла себе в руки тільки заради нас, розуміючи, що якщо вона піде, то ми з братом залишимося одні. Вона прожила до моїх 23 років. На її похорон мама теж не прийшла, хоч ми повідомили, що бабусі не стало.

До того моменту ми з братом вже усвідомили, що мами у нас немає. Є жінка, яка народила нас, але мами немає, виходячи з цієї установки.

Ми самі відучилися, влаштувалися працювати, поділили квартиру, яку нам залишила бабуся, взяли іпотеку, мали сім’ї. Мені зараз тридцять дев’ять років, моїм дітям п’ять та вісім років. У брата теж двоє дітей, трохи молодших за моїх. Ніхто з них ніколи не бачив бабусю, нашу маму.

А сама мама кілька років тому спробувала вийти з нами на зв’язок, згадала, що взагалі вона має дітей. У неї утворився величезний борг за комуналку, яку чомусь ніхто за неї платити не хотів. Саме час згадати дітей.

Я відмовилася допомагати, брат із нею навіть розмовляти не став. Я не витримала, висловила все, що багато років кипіло в душі. Такий величезний камінь із плечей звалився, не передати. Я навіть не уявляла, що це мене так сильно тиснуло всі ці роки.

А мама тепер скаржиться всім на нашу з братом байдужість. І люди дивуються, як у такої чудової жінки могли вирости такі злі та невдячні діти. Та й мама сама задається цим самим питанням. Вона вважає, що своїм прикладом вона надихала нас на добрі вчинки. Але своїм прикладом вона показала нам з братом одне – як не треба ставитись до своєї сімʼї.