Мама багато років скаржиться мені та сестрі на те, що тато їй зраджує, але нічого у своєму житті не змінює

І чого я така наївна була стільки років? Чому мені на думку не спадало, що можна просто не терпіти все це? Але я стільки років тягла цей хрест, навіть до ладу не розуміючи навіщо.

Мені зараз тридцять один рік. У мене двоє дітей та чоловік. Друга дитина зовсім ще маленька і року немає. Тож я в декретній відпустці.

Моїм батькам шостий десяток. У шлюбі вони, відповідно, вже понад тридцять років. Спогадів про зовсім молодий вік у мене якось не збереглося. Але зі шкільних років ця епопея точно триває.

Справа в тому, що мій батько постійно зраджує мої мамі. Відбувається це вже так давно, що вже не сприймається мною всерйоз. Але раніше я була дитиною!

У мене є молодша сестра. І вона набагто хитріша за мене. Вона поїхала вчитися в іншу країну і вирішила залишитися там після закінчення навчання. Тепер батьки спілкуються з нею дуже рідко. Чи це вона з ними обмежила спілкування?

Суть у тому, що мама всі батькові зради прощає. Коли я була молодша, я щиро переживала всі ці сімейні перипетії. Мені здавалося, що моя сім’я валиться на моїх очах.

Вперше про те, що у мами з татом досить специфічні стосунки, я дізналася у третьому класі. Прийшла зі школи та потрапила у розпал скандалу. Мама тоді дізналася про існування татової коханки і бурхливо висловлювала йому все, що думає з цього приводу.

Після мого приходу вони з’ясовувати стосунки не припинили, а просто пішли до іншої кімнати. Потім тато кудись зник на кілька днів. Але також раптово повернувся, і ми знову почали жити звичним життям.

Я постаралася стерти цей неприємний епізод зі своєї пам’яті. Але через три роки все знову повторилося.

Уявляєте, як нам із сестрою було рости всі ці роки в такій атмосфері? Коли тато затримувався на роботі, мама зустрічала його єхидною усмішкою та запитанням:

– Що, мабуть, знову з молодицями розважався? Додому й не треба поспішати! – після цього знову спалахував сімейний скандал.

Протягом багатьох років ми з сестрою переживали і думали, що ось-ось залишимося без сім’ї. Усі чекали, коли батьки розлучаться. Ночами, коли ті вже спали, ми крадькома обговорювали, хто з нас із ким із батьків хотів би залишитися.

Скільки було виплакано сліз! А скільки разів ми з сестрою заспокоювали маму, яка гірко плакала! Ще те задоволення для дитини. Говорили мамі, що тато не пішов із сім’ї, що він обов’язково повернеться.

Нині я зі своєю сім’єю живу окремо. Але мама не втратила звичку всі проблеми у стосунках із батьком виносити на загальний показ.

Дзвонила днями і, заливаючись сльозами, розповідала, що поки вона їздила до санаторію на два тижні, батько привів жити в їхню квартиру якусь жінку. Усім зрозуміло навіщо.

А я і так у край вимоталася. У мене дитина маленька з рук не злазить. А тут доросла тітка, двічі бабуся, мені вирішила поплакатись на свою гірку долю.

Перші години після того, що я наговорила матері, я чесно переживала. Погарячкувала я. Але й вона вже всі нерви мені та сестрі витріпала своїми розповідями про нещасну собі та свою несправедливу долю.

Матері я сказала приблизно таке. Запевнила її, що якщо вони з батьком розлучаться, то я не перестану любити нікого з них. Але я вже на межі своїх можливостей і не можу більше слухати гидоти про свого батька.

Мені та сестрі він ніколи нічого поганого не робив. А ось їхні подружні стосунки взагалі не повинні стосуватися нас.

Мама після таких слів плакати перестала, але почала кричати вже на мене. Їй сильно не сподобався той факт, що я не кинулася її втішати та підтримувати, як це було багато разів до цього.

Вона тут же вивернула мої слова навиворіт. Заявила, що якщо я не стала підтримувати і вставати на її бік, то я захищаю батька. А де захист там і співучасть. З маминих слів виходило все так, ніби тато привів коханку до їхньої квартири, мало не з моєї мовчазної згоди. Хоча я про подібне і знати не знала.

А я тільки зараз зрозуміла, що взагалі не повинна була ніколи про ці розбірки знати. Ось для чого мама щоразу вивалює на мене історії про татові пригоди?

Але найголовніше – адже вони не розлучаються! Два роки тому ще із розмахом ювілей подружнього життя відзначали у кафе. Друзів та родичів покликали, танцювали там разом.

Напевно, їх таке життя влаштовує. Але я більше в цьому брати участь не хочу.