Маленькому Вові набридли вічні сварки батьків і він вирішив їх перевиховати – використав метод, який недавно побачив в кіно

Троє друзів йшли зі школи. Весняне сонце сліпило просто у вічі. Хлопці підколювали один одного і сміялися. Біля Ігорового будинку вони зупинилися.

– Підеш увечері з нами кататися на велосипедах? Ми вчора з Деном так класно по парку покаталися.

Вовка насупився. Він давно благав батька привезти велосипед з гаража, але той не мав часу. То пізно прийде з роботи, коли вже стемніло, просив почекати до вихідних, а сам або забував, або відмовлявся справами.

– Підеш? – повторив Ігор і штовхнув Вовку в плече.

– Не знаю. Велик у гаражі. Якщо батько прийде раніше…

– А сам не можеш його взяти? Гаразд, ми о сьомій у парку будемо, під’їжджай. – Ігор виставив перед собою долоню і хлопці по черзі вдарили по ній.

Біля наступного під’їзду Вова також попрощався з Денисом.

«Може, справді, пошукати ключ від гаража? Батько машину ставив туди лише взимку. Навряд чи він носить ключ із собою », – подумав Володя і поспішив додому.

Вдома Вова переодягся і одразу почав шукати ключ. Але в ящику шафи, де зазвичай батьки тримали різні дрібниці, ключа від гаража не було. Вова ще трохи пошукав, але незабаром кинув це заняття і вирішив сісти за уроки. Прийде мама і він спитає у неї про ключ. Але якщо він не вивчить уроки, мама навряд чи віддасть йому його.

Вова впорався з уроками за півтори години. Навіть сам здивувався. Зазвичай у нього йшло години дві-три. Клацнув замок вхідних дверей.

“Мама!” – Зрадів Вова і вибіг їй назустріч.

– Привіт, – стомлено сказала мама і пройшла з пакетом на кухню.

Вова пішов за нею. Вона діставала продукти та ставила їх у холодильник.

– А чому макарони з котлетами не їв? Знову бутербродами з чаєм перекушував? Поклади у шафу, – мама подала йому упаковку з гречкою.

– Мамо, а де у нас ключ від гаража?

– Навіщо тобі?

– Велосипед хочу забрати.

– А ти зробив уроки? – мама зачинила холодильник і подивилася на сина.

– Зробив, можеш перевірити, – охоче сказав він.

– Ключ … – мама обвела кухню блукаючим поглядом. – Не пам’ятаю. Чекай батька, він точно знає, де він.

– Коли він прийде? Вночі? – сердито крикнув Вова. – Хлопці давно катаються. Навіщо треба було забирати його в гараж? Залишили б на балконі. Батько прийде і вам буде не до мене. Ви ж дня не можете прожити без скандалів. Набридло, – пробурчав Вова, розуміючи, що сьогодні покататися на велосипеді не вийде.

Настрій різко впав. Він розвернувся і пішов у свою кімнату, грюкнувши дверима.

Останнім часом батько часто затримувався на роботі. Вони з мамою щодня з’ясовували стосунки, кричали один на одного. Вова дуже часто чув слово «розлучення».

Він уявити не міг, що батьки розлучаться. Так, батько рідко цікавився його життям, вони втрьох нікуди не ходили.

Якось він повернувся додому вчасно. За вечерею спитав, як у Вови справи у школі. Вова почав розповідати, але швидко замовк, помітивши відсутній погляд батька. Він не слухав його, думаючи про своє.

Тут же завелася мама, що батькові наплювати на сина, що він не займається Вовиним вихованням, а в нього складний період, коли увага та приклад батька дуже важливі… Вова тоді зачинився у своїй кімнаті, намагаючись не дослухатися. Але хіба можна не чути, коли батьки голосно кричали один на одного?

У всіх дітей нормальні сім’ї. Ігор із батьком часто їздять на рибалку, ходять на футбол на стадіон. Денис взагалі рідко гуляє у дворі. Весь час із батьками кудись їздять машиною.

Вова сидів з ногами на ліжку, тримав у руках книгу, але жодного разу навіть не зазирнув у відкриті сторінки. У кімнату зайшла мама, присіла на краєчок ліжка, потяглася до Вови, щоб погладити по волоссю. Вова відвів голову вбік, і мама прибрала руку.

– Я знайшла ключ від гаража. Якщо ти вивчив уроки… – винно почала вона.

– Та вивчив, сказав же, – перебив її Вова.

– Добре, тоді одягайся. За велосипедом підемо разом.

Вова закрив книгу, відкинув її вбік, схопився з ліжка і натягнув через голову толстовку.

– Я готовий, – сказав він весело.

– Тільки обіцяй, що на проїжджу частину не виїжджатимете. Катайтеся в парку або тротуарами, – сказав мама, встаючи з ліжка.

До гаража вони дійшли до нього за п’ять хвилин. Вова ледве відчинив заржавілий замок, потягнув на себе залізні двері. Вона відкрилася із металевим скреготом.

– Скільки разів казала, щоб петлі змастили, – пробурчала мама, заходячи всередину.

Вона натиснула кнопку вимикача, і під низькою стелею спалахнула лампочка. На полицях стелажів і в кутках стояли коробки, лежали інструменти та різний мотлох. У кутку стояв старий кухонний стіл та дві табуретки. Гараж був чимось на кшталт сараю або комори. Сюди приносили все, що не потрібно, а викинути шкода, раптом знадобиться.

Залізо за день нагрілося на сонці і тепер віддавало своє тепло. У гаражі було душно, пахло машинним маслом та бензином. Вова відразу побачив велосипед, що висів досить високо на стіні, вільній від стелажів.

– Так не дістати, візьми табуретку, – сказала мама.

Вовка поставив біля стіни табуретку і став на неї. Табуретка небезпечно захиталася.

– Обережно, я підтримаю тебе, – мама обняла руками Вовчині ноги і притиснула до себе.

– Мам, так не втримаєш мене. Краще тримай табуретку, щоб не гойдалася. – Вова і сам здивувався поблажливим ноткам у голосі, як у батька.

Він підняв велосипед, але зняти з гака не зміг – надто важкий.

– Давай я спробую, – запропонувала мама.

– Я сам, – Вова підвівся навшпиньки і з силою штовхнув велосипед вгору. Табурет під ним небезпечно нахилився.

– Мам, тримай! – скомандував Вова і мало не впустив велосипед. Мама встигла притримати його знизу.

Вова зістрибнув з табуретки, обтрусив руки, радіючи, що все вийшло, і зараз він поїде кататися з друзями.

– Шини за зиму спустилися. – Треба б підкачати, – сказала мама. – Шукай насос.

Вова пошарив по полицях серед інструментів, але насос не знайшов.

– Та гаразд, сьогодні так покатаюся або в Ігора візьму, – сказав він.

Тут у мами в кишені куртки задзвонив телефон.

– Тато, – сказала вона і приклала мобільник до вуха.

– Ми в гаражі… Велосипед Вові знадобився. А ти чого так рано сьогодні? З чого б раптом? – уїдливо запитала мама і замовкла, слухаючи пояснення батька.

– Не могли почекати. ти, між іншим, давно обіцяв синові сходити за велосипедом… Так, закортіло… Приходити не треба, краще скажи, де насос лежить?.. – вона довго мовчала, потім відключила мобільник і сердито подивилася на Вову.

– Він не пам’ятає, куди поклав насос. Дивно, що нас ще не забув, – роздратовано сказала мама. – Зараз прийде. Почекаємо? – мама обережно присіла на табуретку.

– А ти точно уроки зробив? Рік скоро закінчується, нахопиш поганих оцінок, виправити не встигнеш, – знову запитала вона про уроки.

Вони розмовляли, коли двері гаража широко відчинилися, і з’явився батько. Вова зрадів, кинувся йому назустріч.

– Я сам велосипед зі стіни зняв, – похвалився він. – Тату, треба шини підкачати, а насос ми з мамою не знайшли … – тараторив Вова.

А потім глянув на маму і замовк. Вона не дивилася на батька, роздивлялася щось на підлозі перед собою. Батько теж чомусь уникав погляду на маму. Батьки вели себе як чужі. Радісний Вовчин настрій відразу зник. Він відчув у собі незатишний холодок, хоча в нагрітому за день гаражі було тепло.

Вова глянув на батька, який шукав на полицях насос.

“А якщо, і справді, розлучаться?” – від цієї страшної думки скрутило живіт і чомусь захотілося плакати.

Якось Вова побачив по телевізору фільм, у якому двоє дітей замкнули у підвалі будинку своїх батьків. Ті збиралися розлучатись, і діти вирішили завадити їм, помирити таким чином. Начебто навіть кілька днів батьки провели у підвалі. У результаті вони справді помирилися.

Вова часто згадував цей фільм. І зненацька зрозумів, що зараз дуже зручний випадок, тільки діяти треба швидко.

– Ти куди? – гукнула його мама, коли Вова подався до дверей.

– Я подивлюсь, може, дядько Вася прийшов, візьму в нього насос. – Вова вийшов із гаража.

На петлі дверей бовтався навісний замок. Вова обережно зняв його, зайшов за двері, різко зачинив їх і швидко начепив замок. Притулився спиною до дверей і видихнув.

Думати, що батьки зроблять із ним, коли виберуться назовні, не хотілося. Але без нього їм не вибратися. Вова знову озирнувся, нікого не побачив поблизу. Він до болю стиснув у долоні ключа, щоб не загубити.

– Володя, що за жарти? Відкрий негайно! – забарабанила у двері мама. – Він замкнув нас. Зроби що небудь! – це вона зверталася вже до батька.

– Вова, відчини двері. Сварити не буду, обіцяю, – сказав суворо батько. – Ти тут? Відкрий! – пожартували і вистачить.

– Це все ти! Скільки разів говорила, що в нього складний період, а тебе вічно вдома немає … – кричала за дверима мама на батька.

Вова не став слухати, відійшов подалі, але зовсім не пішов. Хтось міг пройти повз і почути голоси, а то й поліцію викликати.

Йому теж було про що подумати. А раптом у батька справді є інша жінка? А мама? Він згадав, як вона часто посміхалася раніше, як вони поралися з батьком, наче маленькі діти. І Вова із задоволенням включався до їхньої гри… Як давно це було. Батько не любить їх більше? Він одружується і в нього буде інша сім’я? Від цієї думки Вову кинуло в жар.

Він знову підійшов до гаража. У двері більше не барабанили, але всередині, як і раніше, розмовляли на підвищених тонах. Батьки немов відчули, що він поруч, замовкли.

– Вова, відчини, – крикнув з-за дверей батько.

– Відкрию, коли помиритеся. Мені набридло, що ви постійно сваритеся. Вам самим не набридло? Я вас люблю. Посидіть і поговоріть нарешті. Я не хочу, щоб ви розлучалися. Хочу, щоб все було як раніше, – Вова з силою штовхнув залізні двері ногою.

Мабуть, батьки почули сльози розпачу в синовому голосі, бо притихли. А Вова йшов геть від гаража, витираючи сльози брудною рукою.

Він ходив кругами довкола гаражів. Подзвонив Ігор, але Вова не відповів. Розмовляти ні з ким не хотілося. А що йому завжди хотілося, то це стати схожим на батька.

Одного разу він одягнув його толстовку і проходив у ній по хаті години дві. Потім не давав мамі прати свою футболку. Йому здавалося, що вона, як і толстовка, просякнута запахом батька. На очі Вови знову навернулися сльози.

Ходити вулицею набридло, і Вова подався додому. Увімкнув телевізор і відволікся на фільм. А коли схаменувся, за вікном уже стемніло. Вова швидко одягнувся і кинувся до гаражів. За дверима стояла тиша. А раптом із батьками щось трапилося? Тремтячими пальцями Вова квапливо відчинив замок і відчинив двері.

Батько з мамою, обнявшись, сиділи за столом. Голова матері лежала на плечі батька. Побачивши Вову, вони не ворухнулися, не накинулися на нього, не сварилися.

– Як ви? – спитав Вова, підійшовши до них і важко дихаючи від швидкого бігу.

Батько підняв плече, на якому лежала мамина голова.

– Вставай, син повернувся, покарання закінчено, – сказав батько. – Бери велосипед, я знайшов насос і накачав шини. Їсти дуже хочеться. – батько встав з табуретки і потягнувся, піднявши руки вгору і вигнувши спину.

Говорив він спокійно та буденно. Вова не вірив своїм вухам. Невже помирились? Спрацювало?

– Але з тобою ми ще поговоримо, – сказала мама і теж підвелася з табуретки.

– Покарати би тебе за такі вибрики, – сказав беззлобно батько і подивився на маму.

І вона посміхнулася йому! Вова відкрив рота з подиву. Він давно не бачив батьків такими… щасливими та спокійними.

Батько замкнув гараж, і вони пішли разом додому. Батько обіймав маму за плечі, а Вова котив поряд велосипед, поглядаючи на них.

Удома мама розігріла батькові вечерю, а вона з Вовою пили чай. І все виглядало як раніше. Батьки перекидалися фразами, а Вова дивився на них і думав, що давно в їхній квартирі не було так тихо і добре.

Але чи надовго? Нічого, якщо що, він тепер знає, що робити.

Батько уважно подивився на сина, немов угадав його думки.

– Ключ від гаража я заберу подалі. На всякий випадок. Щоб тобі більше не спала на думку ідея замкнути нас там. – він покрутив перед Вовкою ключем і прибрав його до кишені штанів.

А на душі Вови стало добре і радісно, ​​як вранці першого січня, коли розплющуєш очі і прислухаєшся до тиші за вікнами. І віриш, що цей рік буде обов’язково кращим від попереднього. Або як на Миколая, коли тебе чекають подарунки. Поспішно відкриваєш їх і завмираєш у радісному здивуванні.