Маленькій пʼятирічній Насті так набридли батьківські зауваження, що вона вирішила сама батьків перевиховати. Для початку вона подзвонила бабусі і запросила її в гості

– Сиди рівно, ти що, хочеш собі горб? – зауваження мами відволік Настю від задумливого розмазування вівсяної каші по тарілці.

Горб вона не хотіла, але й сидіти вже півгодини над тарілкою ненависної каші з прямою спиною було дуже важко, а ще неймовірно нудно. Але на маму ці аргументи ніколи ефекту не справляли.

Їй чомусь не вдавалося довести, що вівсянка слизова і зовсім несмачна, але під улюблені мультики Настя з’їла б навіть її.

Мама хмурила брови і починала по десятому колу свою розповідь про користь вівсяної каші та шкоду “ідіотських” мультиків, у яких ні сенсу, ні краси.

– І взагалі, їсти треба в тиші та спокої, не відволікаючись! – резюмувала мама, все ще грізно хмуривши брови.

– Ага, а самі з татом їсте перед телевізором, – пробурчала собі під ніс Настя, але мама її почула і навела найнеперебиваніший батьківський аргумент – вони з татом дорослі, їм можна.

Кaтування кашею тривало ще двадцять хвилин. Підходив час мультиків, тому Настя, зібравши всі свої сили, доїла вже замерзлу вівсянку.

Але замість заслужених мультфільмів Настя отримала рознарядку на прибирання. Мама зайшла в кімнату, жахнулася знайденому там бардаку, який чомусь бачила виключно вона, їм з татом такої здібності не дісталося, і зажадала від дочки негайно навести лад.

– Це дитяча кімната чи хлівка маленького порося? Хто за тебе повинен наводити лад, я? Ти вже й сама доросла!

– Ага, як прибирати, так я доросла, а як мультики за їжею дивитися – так одразу “ніс не доріс”, – ображено схлипнула Настя.

Мама в суперечку вступати не стала, просто заявила, що поки в кімнаті не буде порядку, в Насті не буде ні мультиків, ні телефону. Після чого вийшла з кімнати, щільно прикривши двері.

Сопучи від образи, дівчинка почала стягувати свої іграшки в одну купу. Марне, по суті, заняття, адже зараз у кімнаті все лежить так, як їй зручно.

Ось на столі лежать олівці та розмальовка, зручно ж – сіла і одразу почала малювати. Не треба йти до шафи за розмальовками, потім лізти в стіл за олівцями та фломастерами. Поки все дістанеш, уже й бажання малювати минеться.

Або ось ліжко. Навіщо його постійно заправляти потрібно? Увечері все одно знову лягати. Тільки марна трата сил. Це мама явно спеціально придумала, щоб досадити сильніше Насті.

Дівчинка ображено підібгала губи і замолотила кулачками по подушці. Усі проблеми від цих дорослих! Вигадали для дітей купу правил, а самі живуть як хочуть! Усі вони такі!

Хоча ні, не всі ж таки! Є ж бабуся! Ось хто ніколи не змушує Настю їсти неприємну вівсянку, наводити лад і не забороняє дивитися мультики або бігати на вулиці. Бабуся Ліда! Ось вона приїде і все буде гаразд.

Настя навела лад у кімнаті в рекордно короткі терміни, надто важливо їй зараз було отримати назад свій телефон. Їй терміново треба було зателефонувати до бабусі Ліди.

Мама прискіпливо оглянула кімнату, здивовано хмикнула, коли не знайшла якихось серйозних приводів для зауважень, і зі словами “ну ось, можеш, коли захочеш” віддала дочці телефон.

Увечері того ж дня на кухні відбулася цікава розмова. Мама питала у тата з якої це радості його мама захотіла раптом приїхати в гості в такий недоречний час. Тато мляво відбивався, намагаючись довести мамі, що сам був не в курсі таких планів мами.

І тільки Настя сиділа з виглядом іменинниці, до неї їхала улюблена бабуся Ліда, яка нізащо не дасть її образити, а значить ніякої неприємної вівсянки на сніданок та заборон на мультики. Батьки ж у запалі сварки не звертали на сяючу дочку жодної уваги.

– А де тут моя ягідка, де тут моя улюблена внучечка? – широко розкинувши руки в коридорі, застигла бабуся Ліда. Настя негайно зі щасливим вереском кинулася бабусі на шию.

– Добрий день, Лідія Сергіївна, – через силу посміхалася мама, приймаючи у свекрухи пальто. Тато вже був навантажений купою пакетів і зник у кімнаті, яку відвели для бабусі. – Настя, відчепися від бабусі, дай їй хоч розутися.

Настя застрибала навколо усміхненої бабусі Ліди, вивалюючи одразу всі свої дитячі новини. І про зуб, що випав, і про те, як їй у дитячому садочку нудно, і про Оленку, яка дала їй погратися своєю лялькою, а вона їй натомість м’ячик.

Бабуся слухала все з доброзичливою усмішкою, проходячи слідом за онукою, що стрибала перед нею, в кімнату. Раптом обличчя її змінилося, і вона провела пальцем по полиці шафи, повз яку проходила.

– Та вже, розумію, що мене не чекали, але вам самим у такому бруді жити не противно? – Лідія Сергіївна кинула погляд на маму, від чого та почервоніла та опустила очі. Але бабуся вже знову перевернула увагу на Настю, яка тягла її до своєї кімнати.

Наступного ранку почалося з сімейного сніданку. Батьки планували прихопити з собою бутерброди, щоб поснідати на роботі, як і звикли, але Лідія Сергіївна припинила це на корені, заявивши, що сніданок має бути збалансованим та поживним. Тому всім довелося їсти сир зі сметаною та млинці з варенням.

У процесі сніданку і мама, і тато втратили свої телефони, бо, за словами бабусі, “уткнулися в них і нічого не бачите”, а ще це заважає травленню. Сніданок пройшов би в тяжкому мовчанні, якби не Настя, яка живописала, яку несмачну кашу їй щоранку доводиться їсти.

З кожним її словом мама червоніла все густіше, а усмішка бабусі ставала все більш зловісною. Тато ж кілька разів здавлено хрюкнув у чашку, за що негайно отримав від бабусі рушником, щоб не балувався за столом.

Напевно, вперше мама з татом із таким задоволенням йшли на роботу. Настя ж залишилася разом із бабусею вдома, безсоромно ябедняючи на батьків. Тобто вона просто розповідала бабусі, як вони тут живуть, але батьки розцінили це так, ніби Настя ябеднячила.

Увечері знову вся сімʼя зібралася за одним столом. Тато спробував був з тарілкою втекти до зали, але грізний крик бабусі придавив його до стільця.

– Телевізор, телефони – це все відволікає від нормального прийому їжі. Тому всі сидять і спокійно їдять за столом, – менторським тоном оголосила бабуся Ліда. І сперечатися з нею ніхто не став.

Спати всі лягли о десятій годині, бо бабуся заявила, що в їхній сімʼї зовсім не дотримуються режиму.

– Спочатку не спите до півночі, потім встаєте з червоними очами як упиpі. Який приклад ви подаєте дитині?

Аргументів на свою користь у батьків не знайшлося, тому їм довелося просто змиритися і піти спати. Навздогін їм прозвучало, що якщо Лідія Сергіївна почує, як вони щось дивляться на телефонах, не посоромиться, зайде та забере.

Настя з важливим виглядом стояла біля бабусі і хитала головою в такт її слів. А вірно! Хитренькі які! Самі її спати женуть, а потім ще різні фільми дивляться або ще чимось займаються!

На ранок ні мама, ні тато не змогли знайти своїх речей на звичних місцях. Виявилося, що Лідія Сергіївна не змогла терпіти безладдя, що панує у квартирі, і провела прибирання, розклавши речі на місця.

Тато щось шипучи крізь зуби шукав своє зарядне у ящику з проводами, мама у ванній марно намагалася знайти в надрах своєї об’ємної косметички той єдиний олівець, який їй був потрібен.

– Мамо, ну хто вас просив прибирати! – майже волала мама, коли зрозуміла, що вже настав час виходити, а вона ще не нафарбувалася.

– А тому, що порядок має бути. Нема чого розкидати речі по всій квартирі. Який приклад ви подаєте дочці! – відбрила її випад бабуся Ліда і погладила внучку по голові.

До кінця тижня у сім’ї всі сиділи рівно, їли за столом без телевізора та телефонів, лягали спати о десятій вечора, щільно снідали та не знаходили речі на своїх місцях.

Коли тато повіз бабусю Ліду на вокзал, мама вирішила укласти з Настею договір: жодної вівсянки на сніданок в обмін на обіцянку більше не запрошувати бабусю в гості потай від батьків.

Насті майже вдалося вламати маму на дозвіл лягати пізніше спати і частіше дивитися мультики, але втрутився тато, який заявив, що це вже явний перебір.

– Нічого, татку, у нас ще дідусь Сергйя в гостях давно не був, – буркнула собі під ніс Настя і полізла в телефон.