Максим – успішний приватний детектив. Одного разу до нього постукала жінка і попросила допомогти їй з чоловіком

У двері постукали. Максим відірвав стомлений погляд від екрану комп’ютера і мовчки глянув на двері, чекаючи, хто ввійде.

Увійшла жінка. Вона привіталася, представилася Аліною Петрівною, але дозволила звертатися до себе просто на ім’я.

«Нещодавно вдруге одружена, — одразу припустив Максим. — Зрештою, ні. Якщо судити з туфлів, сумочок, рукавичок і зачіски, третій. Від перших двох шлюбів має дві великі квартири у центрі та двох дітей. Хлопчика та дівчинку”.

Максим запропонував їй сісти у крісло, що стояло навпроти його робочого столу.

— Уважно слухаю вас, Аліна, — сказав Максим. — Що привело вас до мене?

— Я прийшла до вас за порадою подруг, — відповіла Аліна.

«Отже, у неї двоє дітей, — продовжив свої міркування Максим. – Хлопчик старший. Навчається у сьомому… ні, восьмому класі. Вчиться погано. Але подає великі надії, займаючись спортом, і за це йому все прощають. А ось дівчинка… Дівчинка вчиться відмінно в… у п’ятому класі, добре грає на скрипці, займається синхронним плаванням, а у вільний час вивчає німецьку класичну філософію та французьку мову. Але мама нею все одно незадоволена, бо чекає від неї набагато більше. З дітьми все ясно».

— У вас багато подруг, — впевнено сказав Максим, — але прийшли ви за рекомендаціями двох із них. Я правий?

— Все вірно, — радісно та здивовано відповіла Аліна. — А як ви… Втім… Мені казали, що… Я не вірила, але тепер… А з іншого боку, чому ні? Це ваша професія.

«Тепер, щодо особистого життя самої мами, — продовжував розмірковувати Максим, уважно розглядаючи і слухаючи Аліну. – Її теперішній чоловік – брюнет, сорока п’яти років, захоплюється гірськими лижами і хоче свою дитину. Вона категорично не відмовляється, але просить його трохи зачекати. Цікаво, із чим вона прийшла? Він щось у неї вкрав? Навряд чи. Вона ж не працює. А він, зважаючи на те, як вона виглядає, добре заробляє. З чого я роблю висновок, що третій її чоловік, якщо й наважиться щось вкрасти (а він на таке точно здатний), то не із сім’ї».

— І, на одностайну думку цих моїх подруг, — продовжувала Аліна, — ви є найкращим приватним детективом у нашому місті. Тому я тут. Мені потрібна ваша допомога.

— Що ви хочете від мене? Чим я можу вам допомогти?

— Я хочу, щоб ви допомогли мені так само, як допомогли моїм подругам. Рік тому одній із них ви допомогли знайти вкрадені фамільні коштовності. Їх украла у неї свекруха. Пам’ятаєте?

Звичайно ж, Максим чудово пам’ятав усі свої справи. Але професійна етика не дозволяла йому розмовляти з кимось про це.

«Може, в неї зникли діти? — думав Максим. — Хоча… Точно — ні. Коли зникають діти, жінки не церемоняться: не видаються і точно не питають дозволу увійти і не присипляють пильність розмовами про те, що колись було з їхніми подругами. Тут щось інше».

— Але я не пам’ятаю всіх своїх справ, — відповів Максим.

– Чому? – щиро здивувалася Аліна.

«А що, якщо зник її чоловік, і вона його шукає? — говорив далі Максим. — Чи можливе таке? Думаю, що… теж ні… У неї не той погляд. Дружина зниклого багатого чоловіка, здатного вчинити злочин, дивиться на інших чоловіків так, як дивиться пантера перед тим, як напасти на свою жертву. А її погляд розгублений і… надто м’який».

— У мене їх дуже багато, щоб я все пам’ятав.

– Ось як? – здивувалася Аліна. – Дивно. А півроку тому іншій моїй подрузі ви знайшли зниклого чоловіка.

«З чим вона прийшла до мене? — думав Максим. – Не розумію. А найголовніше, що не можу цього прорахувати. Балакає без зупинки, і все якась нісенітниця. Але чуття мені підказує, що вона прийшла з чимось дуже цікавим. Але з чим?

— Невже цього не пам’ятаєте? – дивувалася Аліна. — Гучна ж справа була. Цей її чоловік, якого ви знайшли, він ще ховався три роки в іншому місті. Ну, він ще свою зовнішність змінив. І жив під чужим ім’ям.

— Чи бачите, в чому річ, Аліна Петрівна.

– Можна просто Аліна.

— Справа в тому, Аліна, що я й займаюся винятково крадіжками та зниклими подружжям. І всі мої справи так чи інакше пов’язані лише з цим. Інших справ не маю. І те, що ви зараз сказали, ні про що мені не повідомляє. Розумієте? У мене всі зниклі чоловіки, як правило, змінюють зовнішність і живуть під чужими іменами. Отже, знайти серед них вашого…

— Не мого. Моєї подруги.

— Та все одно. Я в жодному разі його не згадаю. Можете навіть не намагатись вказувати мені подробиці.

«І все одно дивно,— думав Максим,— чому я не розумію, навіщо вона прийшла до мене? Зі мною таке вперше».

– Так-так, – сказала Аліна. – Я розумію. Такий фахівець, як ви! Звичайно, у вас дуже багато справ. А це правда, що ви здатні розкрити будь-яку справу?

— Будь-яку, за яку беруся, — відповів Максим. – Розкажіть, з чим ви прийшли до мене. І якщо я візьмуся за вашу справу, вважайте, що вона вже розкрита. Продовжуйте. Тільки дуже вас прошу, Аліна Петрівна, ближче до справи.

– Можна просто Аліна.

— Ближче до діла, Аліна. До вашої справи. І не треба більше про подруг.

— Мені здається, що мій чоловік мені зраджує, і я хочу, щоб ви за ним простежили, — відповіла Аліна.

«Брешеш,— одразу вирішив Максим,— не чоловіка ти шукаєш. Ти або сама щось наробила, і я тобі потрібен для алібі, або твій чоловік тебе до мене прислав, щоб з моєю допомогою якийсь свій злочин приховати».

— Відразу ні, — відповів Максим. – Це виключено. Я приватний детектив. І смію замітити, добрий детектив. Я шукаю людей, а не стежу за ними. Шукаю зниклі цінності, шукаю людей, переважно дорослих. Але іноді доводиться шукати дітей. Що стосується стеження тощо, то вважаю це заняття мерзенним та низьким.

— Чому ж одразу мерзенним і низьким? А якщо це врятує сім’ю? Якщо від цього залежить чиєсь щастя? В даному випадку моє.

— На жаль, нічим не можу допомогти. Зверніться до іншого фахівця. У нашому місті дуже багато тих, хто з радістю погодиться взятися за вашу справу.

— Я вам добре заплатила б, Максим.

— За жодні гроші. Я ж сказав. І ви даремно витрачаєте свій і мій час. Прощавайте.

— Прошу, не виганяйте мене так. Без усього. Дайте мені хоч щось.

— Не розумію, що ви хочете від мене отримати. Я ж сказав, стеження за подружжям не займаюся.

– Я зрозуміла. Ви чесна людина. І стежити за кимось — це поза вашою мораллю та етикою.

— Такими є мої принципи. Якщо, звичайно, ви розумієте, про що я говорю.

— Звичайно, я вас розумію. Принципи для чоловіка – це головне. І тому не стану вас більше просити за кимось стежити.

— Велике вам за це спасибі.

— Але ж ви можете порадити?

– Що порадити?

— Справа в тому, що, оскільки мої етичні та моральні принципи лежать дещо в іншій площині, ніж ваші, і… Коротше, ось уже незабаром місяць, як я почала стежити за своїм чоловіком.

— Не мені судити вас, Аліна Петрівна.

– Можна просто Аліна.

— Яку пораду ви хочете отримати, Аліна?

— Мені казали, що ви здатні за одним лише зовнішнім виглядом людини розповісти про неї все.

– Це правда. І щоб збагнути це мистецтво, я змушений був довгий час жити на Сході. І там, під орудою досвідчених майстрів…

— Я вам вірю, вірю, — поспішила сказати Аліна. — Але я маю фотографії чоловіка і цієї жінки. Я їх зробила сама, коли стежила за чоловіком. На них мій чоловік та вона. Та сама жінка, з якою мій чоловік, як на мене, мене обманює. Чому я говорю, що здається? Справа в тому, що нічого такого я поки що не дізналась. Я можу їх бачити лише тоді, коли вони в громадських місцях. Але я безсила щось зробити, коли вони усамітнюються. Розумієте?

— Розумію.

— Коли я йшла до вас, я сподівалася, що ви зможете повідомити мене більше, простеживши за ними і там, куди мені закрито доступ.

— Тепер ви розумієте, що я вам не помічник.

— Розумію. Звичайно розумію. Що ж я зовсім, чи що? Мені двічі повторювати не треба. І все, що мені потрібне від вас, це просто інформація. Що ви можете сказати про цю жінку? Я маю на увазі по фотографії.

— Вас цікавить лише жінка?

– Про чоловіка я все знаю.

— Я міг би вам розповісти про нього те, чого ви не знаєте.

– Навіть так? Це цікаво. А чому ні? Але тоді спочатку ви розповісте мені про мого чоловіка те, що мені відомо. Таким чином я перевірю, наскільки ви добре знаєтеся на людях. І якщо все збігнеться, ви розповісте те, чого я не знаю. Щось новеньке. Домовились?

– Домовились. Але попереджаю, що це вам дорого коштуватиме.

– Скільки?

Максим назвав суму.

— Втім, ви маєте рацію, воно того варте! – рішуче заявила Аліна.

Вона вийняла з сумочки пачку фотографій, відібрала з них ті, на яких був лише її чоловік. Максим швидко переглянув їх і повернув Аліні.

— Ми зробимо так, — сказав він. — Зараз я розповім вам усе, що знаєте про нього ви. Після цього ви дасте мені фотографії, на яких є тільки ця жінка. Я розповім вам про неї. І лише після цього ви покажете мені фотографії, на яких вони разом, і я розповім вам інші подробиці про неї. А також повідомлю вам те, чого ви не знаєте про свого чоловіка. Домовились?

– Домовилися.

Максим хвилин п’ять докладно розповідав Аліні все, що вона й так знала про свого чоловіка.

– Просто дива якісь! — захоплено промовила Аліна, коли Максим закінчив.

– Все вірно?

– Абсолютно все. Це вражає. Вам би з такими здібностями у цирку виступати.

— Коли я жив на Сході, мені доводилося цим займатися.

– І як вас приймала східна публіка?

– Насторожено.

– Я її розумію. А чому цирк покинули?

– Закохався. Потім одружився. Сюди переїхав. Влаштувався викладачем до університету.

— Могли б тут у цирку працювати.

– Міг би. Але дружина сказала, що з моїм талантом мені не філософію в університеті викладати треба і студентів розважати, а гроші заробляти, відкривши своє приватне позшукове агентство.

– І ви?

— Послухав дружину. Показуйте ті фотографії.

Аліна показала фотографії жінки. Максим швидко їх переглянув і відклав убік.

– Їй тридцять сім років. Освіта вища. В розлученні. Має дорослу дочку.

— А щось цікавіше можете про неї сказати? Її моральний образ і таке інше.

— Те, що вас цікавить, я скажу тільки коли побачу фотографії, на яких вони разом.

Аліна віддала знімки, що залишилися. Переглянувши фотографії, що залишилися, Максим склав їх разом і повернув Аліні.

— Загалом, так, Аліна Петрівна.

– Можна просто Аліна.

— Коли робилися ці знімки?

— Оці — місяць тому. Ці – тиждень. А ось ці свіжі. Їх я зробила три години тому.

– Зрозуміло. Ця жінка вам не небезпечна.

– Тобто, – радісно вигукнула Аліна, – я правильно зрозуміла, що мій чоловік і ця жінка не разом і нічого між ними немає?

— Нічого такого, про що ви думаєте та чого побоюєтеся.

– Ну слава Богу. Ви навіть не уявляєте, як я рада.

— Не поспішайте радіти, Аліна. Справа в тому, що, судячи з цих знімків, ваш чоловік дійсно має що приховувати від вас.

— Хочете сказати, що він має жінку?

— І не одну, — відповів Максим. – Їх три. Одна місцева, живе з нами в одному місті, друга з столиці, а ось третя…

Максим замислився.

– Ви дозволите ще раз подивитися на фотографії?

– Так-так, звичайно, – простягаючи пачку знімків, сказала Аліна. – Дивіться.

Максим ще раз уважно переглянув і повернув господині.

– Так і є, – сказав він. — Третя — із з Львову.

— Дуже вам дякую, Максим, — сказала Аліна. — Тепер я знаю, як далі діяти.

— Не певен, — сказав Максим. — Швидше за все, Аліна, довгий час ваш чоловік перебуватиме у місцях ув’язнення.

— У яких місцях ув’язнення?

— Я не суддя, але гадаю, що як мінімум в одній із колоній загального режиму.

– Як це? За що?

— А вам не цікаво, навіщо він зустрічався із тією жінкою, чиї фотографії ви мені показували?

– Цікаво.

— Він її шантажував, — відповів Максим.

– Шантажував? Але за що?

— Коли вони були чоловіком і дружиною, він зробив кілька знімків, що компрометують цю жінку. І ось уже довгий час він викачує із неї гроші. Але незабаром це закінчиться, бо за ним стежать співробітники поліції, які займаються саме шантажистами. Я побачив їх на деяких фотографіях. Думаю, що вашого чоловіка сьогодні заарештують.

– Вже сьогодні?

— Його візьмуть на місці злочину, коли він отримає від неї гроші.

— Може, подзвонити та попередити його про небезпеку?

– А вам це треба?

— Все ж таки я його дружина і…

— Не раджу вам це робити. Його телефон швидше за все прослуховується, і ви підете як співучасник.

– Так-так.

— До того ж, ви його не любите, і все, що вам від нього потрібно, — це його велика квартира.

— Як ви можете підозрювати мене в цьому? Я люблю свого чоловіка і турбуюся за нього!

– Ви серйозно?

– Ах так. Вибачте. Я забула, хто ви. Сподіваюся, це лишиться між нами?

– Само собою. Таємниця слідства і таке інше. Можете не сумніватися.

– А ось ці три жінки, з якими він зустрічався. Це серйозне щось? Мені варто їх побоюватись?

– Вам – ні. Ці три жінки, з якими він зустрічався за вашою спиною, – чергові його жертви. Одна з них мала стати його наступною дружиною. А вас він теж почав би шантажувати. Незабаром після розлучення.

– Мене? Шантажувати? Але що?

— Важко сказати. Але чимось таким, що вам важливо тримати в секреті. Адже у вас є секрети, Аліна Петрівна.

– Можна просто Аліна.

– У вас є секрети, Аліна! І я це точно знаю.

— Ну, звісно, ​​маю секрети. Будь-яка порядна жінка має щось, що вона приховує від усіх.

— І вашому чоловікові це відомо.

– Ви впевнені? Ах так. Я знову забула, з ким маю справу. Вибачте. Я сьогодні сама не своя. Уся на нервах.

— Чи можу вам ще чимось допомогти?

– Ні. Дякую.

– Всього найкращого.

– А гроші? Я ж вам винна!

— Оплату я приймаю через касу. Каса на вході.

Аліна пішла. Максим узяв телефон та набрав номер дружини.

– Люда, – сказав він, – пам’ятаєш, ти мені скаржилася, що твоя сестра останні півроку поводиться дуже дивно і витратила за цей час багато грошей, а на що – невідомо. Все правильно: ти тоді ще просила простежити за нею, а я відмовився. Але ж ти знаєш, Люда, що я чесна людина і такими речами не займаюся. А дзвоню я, щоб повідомити тобі гарну новину. Твоя сестра стала жертвою шантажиста. Але тиждень тому вона звернулася до поліції, і сьогодні це неподобство припинилося. Годину тому. Його взяли на місці злочину. Вони зустрілися в універмазі. Ні, Люда, я за нею не стежив. У мене є інші методи. Хто її шантажував? А я не сказав? Її другий чоловік.

Минуло три години.

«Робочий день закінчився, — подумав детектив, — час додому. Але перед цим я зателефоную дружині. Мені потрібно сказати їй дещо важливе».

— Люда, я вже виходжу,— сказав Максим,— за годину буду вдома. Я чого дзвоню. Не хочу на вечерю рибу. Краще щось м’ясне. Котлети? Чудово. Звідки знаю, що ти збиралася рибу готувати? Я зрозумів це, коли востаннє розмовляв з тобою по телефону.

Ось саме, коли повідомляв тобі радісну новину про те, що твоїй сестрі більше нема чого побоюватися. Це тобі так здається, що ти нічого не казала. Насправді, ти сказала мені дуже багато.

Так, Люда, мій талант розвивається. Все правильно, я дізнався не лише про рибу.

Що ще дізнався? Нічого особливого. Так, нісенітниця всяка. Було б щось серйозне, я б тобі одразу сказав.

Що? Ні, Люда, мовчання тобі теж не допоможе. Саме так. Я й по мовчанню здатний зрозуміти, хто і про що думає? Як мені це вдається? Дуже просто. Люди не вміють тихо та непомітно мовчати.