– Людина повинна всього досягти самостійно. Ми ж з чоловіком змогли, тепер його черга. Він чоловік…
Анна Петрівна живе заможно, але нудно. У неї велика квартира-трійка в хорошому районі, пристойна сума накопичень на чорний день, зроблена ще за життя чоловіка.
Чоловік помер п’ять років тому, працював майже до самого кінця, плюс отримував хорошу пільгову пенсію. Всі гроші слухняно приносив дружині. Капітали гріють Анні Петрівні душу і додають впевненості в завтрашньому дні. Кожну зайву копійку вона несе на рахунок. Після того, як чоловіка не стало, Анна Петрівна продовжує відкладати гроші зі своєї небагатої пенсії – так, за звичкою.
Економити вона вміє з молодості. Анна Петрівна любить згадувати, як вони життя починали з чоловіком ще студентами – спали на підлозі на пальто, одне стелили, другим накривалися, їли по черзі, тому що на двох була одна тарілка, на лекції бігали пішки – економили на трамваї. Всього добилися самі. І квартиру теж заробили.
Вони змогли з низів, без будь-якої допомоги батьків. А труднощі – вони загартовують характер. Так, не бігали в молодості по клубах, не купували новий одяг кожного сезону. Лагодили чоботи, штопали шкарпетки; єдине пальто берегли, як зіницю ока – знали ціну речам. Не те, що нинішня молодь, яким батьки несуть все на тарілочці, а даремно … Людина повинна всього домогтися сама.
Свого сина Анна Петрівна виховувала відповідно до цих поглядів. Виростили, дали освіту – і все. Далі сам. І син почав самостійне життя досить жваво. Після ВНЗ влаштувався на роботу, зняв кімнату, потім квартиру. Одружився. Кілька років молоді поневірялися по знімних квартирах, оскільки дружина теж виявилася безприданницею: у батьків двокімнатна квартира плюс ще одна дочка.
Втім, вони ні в кого нічого не просили, працювали самі, знімали, а через кілька років шлюбу взяли квартиру в іпотеку. Зате гроші тепер несуть «не в нікуди», а вкладають у своє житло … І спочатку у молодих все було добре, а тепер – якось не дуже.
Коли брали іпотеку більше п’яти років тому, розраховували свої можливості з тим, що далі буде краще, доходи будуть тільки рости. Однак як би не так: сталася криза, премії на роботі, які раніше платили всім, тепер урізали. Сидять на голій ставці. До того ж і життя подорожчало. Тієї суми, яка раніше йшла на продукти на місяць, причому, включаючи делікатеси – тепер ледь вистачає на два тижні, і то без будь-яких надмірностей: курка, крупа, макарони. В останній рік живуть нітрохи не краще, ніж Анна Петрівна в далекій молодості: одяг купують тільки коли попередній зноситься, на маршрутках не їздять, взуття носять роками … Грошей не вистачає, просто катастрофа.
Шукати нову роботу? – логічне рішення, але … у них іпотека. Одна зарплата повністю йде туди, і, якщо з грошима якийсь перебій, місяць-два-три хтось із них без роботи – це катастрофа. Що робити? На батьків не сподіваються, «вони нам нічого не винні». Брати кредит на погашення іпотеки? Це взагалі вбивство … Загалом, тримаються зубами за свої роботи, як за синицю в руках.
А у невістки ще своя печаль: в цьому році їй тридцять один і вона давно вже мріє про дитину. Але про вихід в декрет зараз не може бути й мови.
– Слухай, ну сама розумієш, зараз ніяк! – розводить руками чоловік. – А що я зроблю? Давай відкладемо цю розмову на рік-другий, а? Можливо, потім буде легше …
Чесно кажучи, сім’я на межі розвалу. Скандалять, лаються – мало хто може не витримати в умовах тотальної нестачі грошей … У сина вже думки – продати квартиру, виплатити борги, якщо щось залишиться, розділити навпіл – і розбігтися, поки не повбивали один одного.
Зате Анна Петрівна живе в просторій квартирі в хорошому районі одна, в деякі кімнати й не заходить тижнями – немає потреби. В основному живе на кухні: дивиться серіали та ганяє чаї. Миготить іноді думка, що недобре з сином щось, може, треба б допомогти? розміняти свої хороми? або дати хоч трохи грошей?
Але в цій квартирі стільки спогадів, прожила тут багато років, була щаслива з чоловіком, гроші теж разом відкладали. Та й врешті-решт, чому вона, пенсіонерка, повинна допомагати молодому здоровому мужику? Вона його виростила, вивчила, освіту дала. Їм-то з чоловіком ніхто не допомагав – нічого, не пропали. Нехай тепер і він виживає. Він чоловік…