Леся прийшла на роботу і зразу стала обʼєктом обговорень, але вона не засмучувалась

Вчора був міжнародний жіночий день, і з цієї нагоди я завжди згадую свою подружку із минулої роботи.

У нас жіночий колектив, і в ньому все як належить – скандали, інтриги, розслідування. Усі розбилися по своїх компашках та обговорюють інших. Так, я визнаю, що справа ця не добра, але в суворих і сірих трудових буднях це справді допомагало і відволікало.

Так от одного разу моя подруга Леся прийшла після довгих жіночих свят з “фінгалом”. Звичайно, на логічне запитання “що трапилося” вона знизала плечима і відповіла:

– Сергій не стримався.

Звичайно ж, така подія не могла не позначитися на настрої колективу – усі ходили бадьорі, з цікавістю обговорювали нову хвилюючу новину. Навперебій Лесі пропонували розвести, подати до суду, звернутися до “братків” і на все це вона знову знизувала плечима:

– Та я сама винна, наговорила йому.

Але справа полягала в тому, що Лесю та Сергія я знаю більше 10 років, і Сергій ну ніяк не може підняти руку на кохану дружину. Ну, зовсім це не той типаж і характер. Він і мухи не скривдить, не те що людину. Тим більше рідну дружину. Під кінець робочого дня, вичепивши Лесю біля туалету, я питаю:

– Мені скажи, що трапилося? Я і тебе та Сергію знаю. Сергійко твій верх адекватності. Ніколи не повірю, що він таке зробив би

– Господи, так, звичайно, ні! Я посуд мила, шафку відчинила, щоб склянку поставити і забула закрити. Нову склянку домиваю, повертаюся, щоб відкрити шафку, і отримую кутом дверцята прямо.

Але мені ніхто не повірить, що це я від дверцят ляща схопила. Усі думатимуть, що це чоловік. І все це обростатиме все новими і новими плітками. Тому я дала їм те, що вони хотіли одразу. Тепер не буде пліток і теорій змови.