Кинув дружину заради коханки, а потім пошкодував про це

Останнім часом дружина мене просто дратувала своєю акуратністю. Пам’ятаєте, як у тому анекдоті: уночі встав води попити, повертаюся — ліжко вже заправлене. Так у нас майже.

Не встигну я додому після роботи прийти, вона тут же біжить черевики мої чистити, мене у ванну заштовхує, щоб мив руки.

Мій портфель, ранці дітей строго повинні бути на своїх місцях, не дай Боже, у передпокої залишимо. А поїсти біля телевізора — то це взагалі заборонена тема. Тільки за столом та тільки на кухні. І не кришити там!

Ні, вона завжди була охайною, спочатку мені навіть це подобалося. У будинку ідеальний порядок, речі завжди випрасовані, випрані, пахне смачно з кухні, син і донька чистенькі та рожевощокі, як ангелочки. Але з роками все це почало напружувати.

Шкарпетки зайвий раз біля дивана не залишиш. Тут же підскочить і вже в кошик із брудною білизною тягне. А нічого, що я ще планував надіти їх?

І вічно така похмура, строга. Глянеш на неї, наче оцту випила. Я скільки разів їй казав: «Наталя, ну ти будь простішою. Адже теж з роботи прийшла, втомилася, напевно. Чого ти все з віником і ганчіркою носишся? Давай сядемо, кіно подивимось».

А вона тільки плечима знизує, мовляв, до чого всі ці дурниці, і йде на кухню вдесяте сковорідки драїти.

Дивлюся, бувало, на неї сплячу і дивуюся: де та мила струнка дівчинка, з якою я одружився? Загалом, набридла мені Наталка своєю фригідністю та охайністю. А ще погладшала до неподобства.

І тут до нас у відділ прийшла Соня. Мила дівчинка, трохи за двадцять їй. Між нами одразу іскра якась пробігла. Я її в кафе запросив. Загалом через місяць ми коханцями стали.

Мені так було приємно усвідомлювати, що в сорок у мене коханка майже на п’ятнадцять років молодша! І те, що я її начальник, ніякої ролі в цьому не відігравало, це були щирі почуття.

Додому до дружини взагалі не хотілося йти. А вона взагалі останнім часом щось знітилася. Нічого в мене не питала про нічні відсутності. А я і не збирався перед нею звітувати.

Ми з нею взагалі перестали спілкуватися, я лише з сином та донькою розмовляв, про шкільні справи питав. Діти спілкувалися, але якось запитливо дивилися на мене, потім на дружину. Вони вже всі розуміли. Тані ж п’ятнадцять, а Гордію дванадцять.

І я зрозумів, що не можу більше брехати! Дивитися дітям у вічі, жити з нелюбимою жінкою. Одного дня зібрався і переїхав до Соні. Квартиру дружині та дітям залишив.

До мого полегшення, мені майже не довелося з Наталею сваритися. Я тільки сказав, що покохав іншу, вона лише кивнула у відповідь і мою валізу дістала з антресолей, протертих до блиску.

А дітям пояснив, але вже по телефону, що тепер я окремо від них житиму. Син нічого не сказав, слухавку кинув. Дочка вперше в житті обізвала мене гидким словом. Я спробував її приструнити, але зрозумів, що все дарма. Нічого, підросте, зрозуміє батька. Може бути…

Соня була в захваті від мого рішення. Після роботи ми мчали до її квартир. Потім замовляли піцу, їли чіпси біля телевізора, сміялися і дуріли. У вихідні виїжджали на природу.

Соня познайомила мене зі своїми друзями-байкерами. І я теж купив собі крутий мотоцикл. О, це був кайф мчати містом на потужному залізному коні з коханою за спиною.

Минуло десь два місяці після мого залишення сім’ї. Соня, як і раніше, хотіла свята щодня, а я ось щось розгубився трохи. Мене почав напружувати вічний бардак у її квартирі, постійні гості, дзвінки.

Обідати Соня віддавала перевагу в ресторані, сама взагалі не готувала. І сорочки мої не прасувала, бо просто не вміла цього робити. На всі мої зауваження вона лише посміхалася. Вважала, що я просто чіпляюся.

— Ось одружимося, коханий, тоді я все робитиму! — солодко співала вона.

І тоді я задумався. А навіщо мені така? Наталка з юності все по дому сама робила. А ця ще умови мені ставить. Подивився я на Соню іншими очима. Красива лялька, не більше.

Якось спитав її прямо, навіщо я їй? Адже могла б і однолітка собі знайти. А вона засміялася, щось там про кохання сказала. І прослизнула в неї фраза: Ти такий розумний, перспективний.

Точно! Сонька на мене око поклала, бо я її начальник. Інакше б навіть не глянула. І так мені тужливо стало, всі почуття до молодої коханки миттю зникли.

Я згадав Наталку, дітей, нашу квартиру. І так захотілося повернутись. Ось думаю, час уже. Тільки чи простить дружина, не знаю. Я б не пробачив.