Квартира сестри мені не дає спокою. Батьки ніби не розуміють, що своєю позицією породжують сімейний конфлікт

Батьки у мене чудові. Жодного поганого слова від них не чула. Вони мене і мою сестру любили завжди однаково, купували і балували порівну. Я краще вчилася, сестра – гірше. Але мамі та таті було достатньо і моїх успіхів, від Марійки вони не вимагали п’ятірок.

У нас із сестрою різниця 5 років. Коли я виходила заміж, вона ще навчалася в інституті. Ми з чоловіком оселилися у двокімнатну квартиру до його бабусі та дідуся. І жили цілком непогано, незважаючи на те, що ми люди різних поколінь.

А потім сталося те, через що в душі причаїлася гидка образа на маму з татом.

Дідусь та бабуся наші зовсім ослабли. Їм і готувати треба, і помити за ними, і прибрати. Дід погано бачить, бабуся погано чує. Буває, сидимо вдома, телевізор репетує, а бабуся заснула в кріслі. Доводиться її будити та вести на ліжко.

Сестра зібралася заміж за забезпеченого чоловіка. І мама з татом вирішили витратити всі свої заощадження, купивши їй квартиру. Їм будь-що треба довести нареченому, що сестра – не безприданниця. Мати переживає, що після найменшого конфлікту, чоловік її дорікатиме шматком хліба. Але вона не дасть йому цього зробити, адже квартира буде записана на сестру.

У мене ця новина у голові не вкладається. Кому потрібні ці ігри? Кому вони що доведуть?

Сестра з мамою та ріелторами вранці їздять містом, обирають квартиру, а після обіду – будівельними магазинами, фантазують на тему дизайну. Грошей їм на все, звісно, ​​не вистачить. Але у мами горять очі – Нічого, підзберемо, затягнемо пояси.

Прийшли до того, що великогабаритна однокімнатна квартира не влаштовує, потрібно відразу двійку брати, дитина народиться, потрібна дитяча. Мама так хоче сподобатися цьому забезпеченому нареченому.

Вона і витрати на весілля намагається на себе взяти по-максимуму, ніби від цього залежить їхнє майбутнє життя.

А наречений, як ні в чому не бувало, прийде жити на все готове, а свою квартиру в престижному районі здаватиме.

Отак багаті й багатіють, а бідні біднішають. Гроші до грошей.

Я з батьками на цю тему не розмовляю, але вони в розмові іноді кидають фразу, що у перспективі квартира бабусі та дідуся нам дістанеться, що все чесно. Але ця думка зовсім не приносить мені радості. Я роблю все можливе, щоб дідусь з бабусею жили довго і в комфорті. Назвати цю справу “перспективою” мені б і на думку не спало.

Виходить, що старша дочка має сама до життя пристосуватися, а молодшій – усе на блюдечку.

Я рада за сестру. Але в той же час, у собі злюся на них з мамою. Напевно, тому, що вона матиме те, чого за 10 років шлюбу ніколи не було в мене. Своє житло із ремонтом. Ком у горлі від цієї ситуації.