Квартира мами дісталася мені, тепер брат і сестра мене ненавидять, хоч вони самі винні

Я живу за кордоном вже досить довго, на батьківщині в мене залишилась брат, сестра та мама, вона хворіє, але живе одна. Я найняла для неї доглядальницю, яка піклується про неї. Мої брат і сестра лише раз на рік відвідують матір. Навіть я намагаюся бувати в неї частіше.

Якось мама подзвонила мені і сказала, що почувається все гірше і гірше з кожним днем. І їй хотілося б, що всі її діти приїхали до неї одночасно.

– Світланко, приїжджай з Юлею та Ігорем. Збери всіх, будь ласка, хочу перед смертю на вас подивитися, – сказала мені мама по телефону.

-Ма, ну ти чого! Навіщо раніше так кажеш, все буде добре, – мені було важко чути такі слова від мами, тому я вирішила не піддаватися занепадницькому настрою.

Я дуже люблю маму, тож вирішила, що зібрати всю сім’ю — це мій обов’язок. Навіть якщо мама нагнітає, вона хоче бачити своїх дітей поряд. Відразу після розмови я зателефонувала Юлі.

– Щось трапилося з мамою? – одразу спитала вона.

Я пояснила Юлі, що мама хоче, ми зібралися поруч з нею хоча б на пару днів. Але сестра відмовилася, сказала, що зараз має щільний графік роботи, і що до мами вона поїхати не зможе. Я спробувала донести до неї, наскільки це важливо для матері, але вона мене не розуміла. Після розмови з Юлею я зателефонувала братові, він одразу взяв слухавку.

– Мама хоче, щоб ми приїхали до неї, – сказала я Ігорю.

Але переконавшись, що з мамою все гаразд, Ігор теж відповів, що не може поїхати зі мною. Я обурилася і сказала йому все, що думаю.

– Це ж наша мати, вона хворіє, поки вона жива, треба приїхати до неї! – твердила я, але це виявилося марним.

Ігор та Юлія відмовилися. Сказали, що поїдуть до матері, коли знатимуть, що їй погано. Я дуже засмутилася через їхнє ставлення, не знала як донести до мами цю новину. Тому вирішила, що розповім їй усе по приїзді.

Через два тижні я прилетіла до мами. Вона була щаслива бачити мене.

– А коли Юля та Ігор приїдуть? – запитала мама, дивлячись у бік коридору.

Я одразу опустила голову, мама зрозуміла, що інших дітей вона не побачить. Вона сильно заплакала і лягла на ліжко. Я спробувала її заспокоїти. Сказала їй, що нехай це буде на їхній совісті. Розуміла її почуття, але якщо вони вибрали не їхати, то це їхнє право.

– Вони і так приїжджають раз на рік, прикро усвідомлювати те, що ти не потрібна рідним дітям, – плакала мати.

– Ти мені потрібна! – сказала я і обняла її.

– Світлано, мені не довго залишилось. Я хотіла заповідати свою квартиру тому, хто першим приїде. Але приїхала тільки ти, тож квартиру я перепишу на тебе, – здивувала мене мама.

Я довго її відмовляла, казала, що вона поспішає, але в результаті вона все ж таки переписала свою чотирикімнатну квартиру на мене. Я була вдячна їй за такий жест. Але я знала, що Юля та Ігор будуть дуже злі.

Через кілька днів мені зателефонувала сестра і обурилася маминим вчинком. Я пояснила, що вони самі винні, що не відвідували її. Після Юлії мені зателефонував Ігор.

– Тепер зрозуміло, чому ти до неї їздила, заздалегідь око на квартиру поклала! – сказав брат.

Після цього Ігор та Юля дзвонили мені ще кілька разів. Сестра навіть дзвонила мамі, обурювалася, але та пояснила їй, що все справедливо. Вони не приділяли мамі уваги, жили, ніби її нема. А тепер раптом згадали про її існування, але вже пізно.

Я не претендувала на цю квартиру, але якщо мама так хоче, то нехай буде так. Мені зрозуміла заздрість рідних, але прикро, що квартира їм дорожча за рідну матір.