Кажуть, що зимові свята – це час для чудес. От і Катя знайшла своє старе кохання у новорічну ніч

Жінка середніх років поспішала у гості, Новий рік наближався. Вона вже запізнювалася, адже треба салати різати! І різати пироги, які вона тягла у великій сумці. І допомагати на стіл накривати.

Зазвичай Катю запрошували за її господарність. Вона і наріже, і спече, і принесе, і накриє, і прибере, і посуд помиє… А Катя і не протестувала. Кожен же має бути чимось корисним людям, правда? Запросили, то допоможи.

Катя йшла сквером своєю великою господарською сумкою. У сумці – упаковані гарячі пироги. У трамваї штовханина, на автобус не сісти, Катя вирішила піти пішки. І йшла по не чищеному від тротуару снігу, самотня жінка середнього віку з важкою сумкою. В гості.

Катя мала таємницю. Кохання було. І через це кохання вона залишилася одна, так вона сама думала. Ще в юності вона покохала одного співака, дуже відомого. Він виконував романси, балади, чудово співав.

І його портрети не сходили зі сторінок газет та журналів, по телевізору показували інтерв’ю з ним… І Катя чудово розуміла, що її кохання – це нездійсненна мрія. Немає жодного шансу на якісь стосунки…

Катя купувала квитки на концерти співака. І одного разу їй пощастило потрапити на закритий творчий вечір, – співак прийняв її букет і галантно поцілував руку… І за цю мить Катя була готова віддати все своє життя.

Хоча цінного особливо у цьому житті нічого не було. Кімната у гуртожитку. Робота на заводі з документами з ранку до вечора. І зовнішність, звісно, ​​підкачала. Присадкувата повненька дівчина з носом-картоплею. Шия коротка, ноги… Очі тільки сяяли під соболиними бровами, ось очі були гарні: сині, яскраві, живі.

Катя збирала всі пісні у виконанні цього співака. Думала про нього, молилася про його благополуччя та щастя. І ніколи не лізла з листами, не намагалася дізнатися телефон, не підстерігала біля будинку… І не розповідала нікому про своє почуття. Просто кохала. І жила цим коханням. Перетворюючись на стару діву.

Співак зник зі сцени, з екранів телевізорів, але на це не звернули уваги. Він не був світовою знаменитістю. Просто гарний співак, романси чудово виконував. До того ж у країні були великі зміни, потім дев’яності почалися, не до співака було. Інші новини та інші кумири з’явилися.

Катя намагалася знайти інформацію, але майже нічого не впізнала. Ніби співак мав проблеми зі здоров’ям, а потім він начебто переїхав. Ніхто нічого не знав. Не до цього було. Зарплату видавали рушниками та олією. А люди спішно ставили залізні двері та ґрати у своїх квартирах…

І потім про співака ніхто не згадував. Окрім Каті, яка слухала записи романсів та плакала. І сумувала трошки про своє безглузде життя, – вже пенсія скоро. А життя ніби й не було, воно пройшло, як літній дощ у спеку.

Добре, що запрошують кудись і приділяють увагу. А то можна від самотності загинути. Нічого не справдилося, не склалося. І нема чого загадувати бажання. Все одно від долі не втечеш.

Тут Катя побачила на лаві старого чоловіка, засипаного снігом. Він сидів згорбившись, цей старий, якось хрипів. Мабуть, безхатько. Катя хотіла пройти, не зупиняючись, боязко підходити. І торба важка. І треба поспішати, на неї чекають знайомі, треба салати різати!

Але підійшла. Торкнула старого за засніжене плече і запитала: “пане, з вами все гаразд?”. Дурне питання.

Старий підняв бородате виснажене обличчя і подивився Каті просто в очі. І відповів тихо: “Дякую вам, зі мною все гаразд. Здається, я вмираю!”.

Цей замерзаючий старий – це і був той співак, тільки хворий, виснажений, слабкий, страшенно постарілий… Катя завмерла на мить, а потім почала гальмувати співака, розтирати йому щоки, вуха, дістала з сумки пиріг, відламала шматок, ножа-то не було із собою.

Викликати “Швидку” не вдалося, Катя змусила старого підвестися і дійти до дороги. І впіймала машину за шалені гроші до свого будинку. До кімнати у гуртожитку.

Виявилося, що співак тоді справді захворів. І хворів довго. Поки він хворів, дружина разом з імпресаріо забрала майно, – жити треба ж. А романси стали нікому не потрібні – інші пісні увійшли в моду.

Шанувальники співака теж важко виживали, їм теж не до нього було. І всі були певні, що з кумиром усе гаразд. Напевно, він в іншій країні купається у золоті! А співак опинився у крихітній кімнатці без ремонту на околиці міста.

Співак працював у таксі та на будівництві. На будівництві він отримав травму і знову захворів. Ні, він не пив, як не дивно. Просто виявився не пристосований до життя, що змінилося. Він був чутливою і боязкою людиною за характером. Єдине, що він умів – це романси співати. Але заробляти цим у метро чи на вулиці він не вмів. Йому соромно було і страшно.

Катя дивилася на свого співака, котрий акуратно, але дуже жадібно їв. Соромився, але не міг перестати, брав шматочок за шматочком, пив чашку чай за чашкою… Їй здавалося, що він завжди тут був, у цій кімнаті. Пішов ненадовго, а тепер повернувся, втомлений і голодний. І Катя дивилася своїми радісними синіми очима на стару втомлену людину, яка на очах оживала…

І розповідав про своє життя. І було дуже затишно і тепло в кімнатці, пироги, чай, телевізор тихенько бубонить щось святкове. А за вікном йде білий сніг, розпочинається новий рік. А розлючені знайомі шлють повідомлення, повні обурення, – їх залишили без пирогів! Вони навіть не думали, що з Катьою могло щось трапитися, розумієте?

А з нею сталося. Сталося щастя. І кохання, – втім, кохання сталося давно. А зараз просто повернулася її кохана людина. Він тоді заснув за столом, поклавши голову на руки. А Катя не стала його будити. Навіщо? У них попереду ще багато свят та багато часу, щасливого та радісного!

Так і сталося. І про це молилася тієї новорічної ночі Каитя, яка дочекалася зустрічі зі своєю любов’ю.

І нехай свого кохання дочекаються всі, кому воно дуже потрібне. Люди, створені одне для одного, обов’язково зустрінуться.