Із сестрою знову сваримося, цього разу на тему спадщини, яка дісталася від батьків. Чомусь сестра вважає, що раз у нас із чоловіком уже є квартира і машина, то я маю від своєї спадщини відмовитися на користь нещасної сестрички. Але я цього робити не збираюся, тому що старт нам батьки давали однаковий, а вже як вона цим усім розпорядилася, то не моя турбота

– У вас і квартира, і машина є. Куди тобі ще й батьківський спадок? – обурюється сестра.

У нас із сестрою різниця всього в три роки. Батьки нас ніколи не ділили і намагалися давати всього порівну. Але ця позиція сестрі не подобалася, її більше влаштовувала точка зору бабусі, яка в молодшій онучці обожнювала її і завжди примовляла, що найкраще повинно в сім’ї діставатися наймолодшому.

Це була бабуся по татовій лінії, з якою він і сам не надто хотів спілкуватися. Бабуся так само і в себе в родині міркувала, а тато був старшою дитиною. Думаю, пояснювати не треба далі.

У нашій родині жодних привілеїв не було ні в молодших, ні в старших. Індивідуально щось ми отримували тільки у свої дні народження, ось тут свято було індивідуальним, але на цьому й усе.

Коли я закінчила школу, батьки оплатили мені навчання. На бюджет я не пройшла, що й не дивно, був шалений конкурс. Потім оплатили навчання і сестрі, але я довчилася, а сестра вилетіла з третього курсу, заявивши, що їй перестав подобатися фах і вона буде шукати себе.

Батьки їй шукати себе не заважали, але поставили умову – вона має працювати. Студентку вони готові були утримувати, а просто дорослу дівчину, яка не вчиться і не працює – ні. Сестра такого не очікувала, тому півроку пропрацювавши, пішла поновлюватися у ВУЗі.

Я на той час уже закінчила навчання, знайшла роботу і подумувала про те, що треба знімати квартиру. Батьки з дому не гнали, але мені самій уже хотілося жити окремо. Ми вирішили спробувати жити з моїм хлопцем. Зняли разом квартиру, поділили бюджет, вийшов такий собі пробник сімейного життя.

Цей пробник через чотири роки переріс у справжнє сімейне життя. Я вийшла заміж і батьки на весілля подарували гроші, яких вистачило на перший внесок за іпотекою. Ми не стали витрачати їх на всякі дурниці, взяли іпотеку, почали виплачувати.

Подивившись на все це заміж поспішила і сестра. Вона теж отримала від батьків подарунок у тому ж розмірі, що і я, але вони з чоловіком вирішили, що іпотеку ще взяти встигнуть, а ось пожити в кайф – ні. Тому батьківський подарунок вони прогуляли.

Знаю, що батьки були не в захваті від такого, але нічого не стали говорити. Їхня справа – подарувати, а як із подарунком розпоряджатимуться, це вже не їхня проблема.

Ми з чоловіком виплатили іпотеку за однушку, взяли трійку, зараз платимо за неї. У проміжку встигли купити машину. Не нову, але в хорошому стані, нам піде. Роки через два думаємо обзавестися потомством. Шкода тільки, що батьки онуків не побачать. Їх не стало минулої зими.

Сестра зі своїм чоловіком продовжували донедавна знімати квартиру, грошей у них постійно немає, бо примудрилися набрати кредитів, які не встигають віддавати. Вони і в батьків вічно позичали, і до нас намагалися сунутися, але я відразу відмовилася брати в цьому участь. Ми самі не жируємо, а сестра свої борги не любить віддавати. А просто так втрачати гроші я була не готова.

Ось зараз у нас постало питання з приводу спадщини. Залишилася трикімнатна квартира і дача. Спадщину ми отримуємо в рівних частках, але сестру це не влаштовує. Вона намагається мене спонукати на те, щоб я відмовилася від своєї частки на її користь.

– Це буде чесно. У вас і квартира, і машина вже є. Куди тобі ще й батьківська спадщина? – обурюється вона.

Але я не можу зрозуміти, до чого тут одне до іншого. Якби квартиру і машину нам подарували батьки, а сестрі не дали нічого, тоді можна було б говорити про якусь справедливість. Тоді б я погодилася відмовитися від своєї частки. Але в нас зовсім не та історія.

Гроші на старті ми від батьків отримали однакові, а вже хто як ними розпорядився, це вже справа кожного. А якщо врахувати, скільки сестра в батьків позичила грошей і не повернула, то логічніше було б, якби вона відмовилася від спадщини, тому що я так із них гроші не тягнула.

Сестра вже швиденько в’їхала у квартиру батьків, вважаючи, що цим щось змінить, але за документами половина як належала мені, так і належить. Єдине, що я можу запропонувати сестрі, це викупити мою частку. Але цей варіант її не влаштовує, вважає, що це нечесно.

Переконувати сенсу не бачу. У неї є два місяці, щоб вирішити, що робити. Потім я виставлю свою частку на продаж. Я сестрі нічого не винна.