Іван розглядав фотографії з відпочинку своїх родичів, він розумів, що поїздку на море з дружиною не зможе потягнути, тому вирішив, якщо вони не можуть поїхати на море, то море приїде до них

Ваня та Світлана з натягнутими посмішками дивилися фотографії з відпустки родичів. Там тобі й пальми, там тобі й море, й екзотичні коктейлі. Ваня та Світлана так старанно утримували на обличчях доброзичливі вирази, що обличчя від цього вже відчутно боліли.

Нарешті це “кaтування” скінчилося. Фотографії було переглянуто, розповіді про відпустку вислухано, чай випитий, що дозволило Вані та Свєті розпрощатися з ріднею і вирушити додому.

Дорогою додому Ваня та Світла мовчали. А що обговорювати? Що грошей на відпустку вони не мають, вони й так чудово обоє знали. Майбутня іпотека не за горами, тому ні моря, ні пальм, ні коктейлів найближчим часом Вані зі Світланою не бачити.

Родичам вони якщо й заздрили, то лише трішки. Зрештою родичі набагато старші, тому вже встигли сьорбнути проблем. І будинок побудували, і дітей виростили, і ось, на відпустку собі заробили.

Ваня та Світлана поки що лише планують вплутатися в іпотеку, діти лише в перспективі, як і відпустка. Тому їм поки що залишається лише зітхати, дивитись на чужі фотографії та намагатися не заздрити.

– Нічого, і в нас теж будуть ще моря, пляжі та фотографії з них, – спробував підбадьорити дружину Ваня, але від кислого виразу обличчя Свєти йому навіть у роті зʼявився смак лимона.

Проковтнувши миттю зібрану в роті слину і намагаючись не думати про лимони, сіль, нову машину та інші слюностимулюючі речі, Ваня намагався переключитися на щось інше.

Думки витали навколо відпочинку. До відпустки ще далеко, та й толку від неї, якщо вона у листопаді, а на поїздку до теплих берегів грошей немає. А що коли… Вані вдалося зловити за хвіст вислизну думку, і він став радісно про неї думати.

Весь наступний тиждень Ваня кудись пропадав вечорами. Вигляд він при цьому мав стомлений та загадковий. Світлана почала було думати у бік появи коханки, але до коханок в такому пом’ятому вигляді не ходять.

На всі запитання своєї цікавої другої половинки Ваня загадково посміхався і обіцяв, що скоро вона все сама дізнається, а поки що не треба його діставати. Світлана хотіла образитися, але їй було ліньки. Якщо вже ображатись, то з розмахом. А тут на роботі завал, на вулиці спека, про який розмах може йтися?

До вихідних Ваня став загадковим до самого не можу. Таємничим голосом він повідав Свєті, що в суботу на неї чекає подорож, яку вона точно оцінить. Світлана, яка чудово знає їхні фінансові можливості, недовірливо хмикнула, але сперечатися не стала.

У суботу вранці Ваня посадив дружину в машину, зажадав, щоб вона заплющила очі і не підглядала. Світлана хотіла було запротестувати, але Ваня наполягав, що або так, або ніхто нікуди не їде, він старався і не дозволить декому псувати сюрприз.

Світлана зітхнувши зав’язала очі, але навіть так вона вже через п’ятнадцять хвилин шляху зрозуміла, що їдуть вони на дачу. Ось яма, в яку вони завжди влітають правим заднім колесом, ось довгий світлофор, а от і сірководнем запахло з відчиненого вікна.

Нарешті машина зупинилася, але Світлані було вказано поки не виходити і не знімати пов’язку. Світлана важко зітхнула, але вирішила не нервувати чоловіка. Стежкою у бік дачі ритмічно захлюпали сандаліі чоловіка.

З дільниці долинали якісь нерозпізнавані звуки метушні і цілком пізнаваний мат Вані, а хвилин через десять, коли у Світлині вже закінчилося терпіння і обличчя під пов’язкою вже нестерпно свербіло, знову почулися кроки чоловіка.

Ваня підійшов до машини, відчинив двері, взяв дружину за руку і повів її кудись углиб ділянки. Кілька разів Світлана запнулася про шланг, що не додало їй настрою, але ось нарешті вони зупинилися, і Ваня з незрозумілим хвилюванням у голосі скомандував знімати пов’язку.

– Ну нарешті, я вже ду … – Світлана стягнула пов’язку і осіклася на півслові.

На тому місці, де ще два тижні тому була грядка з кабачками, була викопана велика яма прямокутної форми, прикрита дном якимось синім поліетиленом, і явно зображує з себе басейн.

За басейном була розтягнута фіранка для ванної з малюнком морського берега, що відгороджує басейн від виду решти городу, а поруч сиротливо притулилася штучна пальма, примотана скотчем до яблуні.

– Якщо ми не можемо поки що виїхати на море, то море вирішило приїхати до нас, – сповістив Ваня, уважно відстежуючи реакцію дружини. Світлана стояла з відкритим ротом і розглядала витвір рук чоловіка.

Навколо Вані та Світлани нарізала кола їхнього такса Дося, до жилету якої Ваня примастрячив подобу акулячого плавця.

– Не сподобалося, так? – впалим голосом запитав Ваня, передчуючи крики за зіпсовану грядку, але в цей час Світлана вийшла зі ступору.

Вона верескнула і кинулася чоловікові на шию, безладно цілуючи його, куди потрапить. “Акула” Дося продовжувала гасати кругами і почала ще й гавкати, мабуть, теж від надлишку почуттів.

– Ванька! Ти в мене найкращий! – випустивши контрольний поцілунок чоловікові в лоб промовила Світлана і прямо в шортах і футболці кинулась у викопаний Ванею басейн. Слідом за нею кинулася місцева акула Дося.

Поки Свєта та Дося радісно хлюпалися в басейні, Ваня кудись пішов, а потім повернувся до дружини, тримаючи щось у руці.

– Ось, вирішив, чого добру пропадати, тим більше кокос у нас тут все одно не росте, – похнюпився Ваня, простягаючи Свєті кабачок, усередині якого плескався якийсь коктейль. З кабачка стирчала парасолька та трубочка.

– Все як на найкращих курортах, – усміхнулася Світлана, блаженно розвалившись у басейні і чухаючи за вухом акулу Досю.