Іван прийшов додому і просто не впізнав свою дружину. Вже років десять її такою він не бачив. Єдине що його напружувало, так це букет квітів, до якого він не мав жодного відношення

Дружина зустрічала Івана при повному параді, на губах грала посмішка, а очі світилися. У перші миті Іван навіть знітився і хотів вийти з квартири, щоб перевірити, чи туди він узагалі прийшов.

Але ні, квартира була та, та й дружину, хай і в такому незвичному вигляді, але він теж впізнав. Ніна рідко так марафетилася, тому виглядала незвично, але дуже гарно. Залишилося тільки зрозуміти, з якої радості вона така.

– Ну, що ти застиг, коханий! Давай я допоможу тобі зняти куртку, – закружляла довкола Івана дружина, обдаючи його запахами терпких парфумів та запеченого м’яса. Іван не міг зрозуміти, який запах його зараз манить більше.

Івана, яки все ще слабо ворушився, взули в тапочки і відправили мити руки, а сама Ніна щосили виляючи стегнами пройшла на кухню.

– Вона зі мною що, заграє чи що? – вразився Іван. Вони у шлюбі вже п’ятнадцять років, і дружина дуже давно з ним не загравала.

Якщо, звичайно, не вважати заграванням жбурлянням у Івана його ж шкарпетками, які Ніна після його ниття “у мене шкарпетки скінчилися” витягувала з-під ліжка.

Творилося щось недобре. Може, у Івана день народження? Ні, до нього ще два місяці, та й мама вже подзвонила б, привітала.

У дружини день народження? Іван миттю вкрився холодним липким потом, але відразу ж його й відпустило, бо якби це був день народження дружини, а він їй нічого не подарував і не привітав, то його зустрічали б зовсім не так. Іван знає, було діло.

– Де ти там застряг, все остигає! – пролунав із кухні голосок Ніни. Саме голосок, якого він так давно не чув. І чомусь від цього Івану стало якось не по собі.

Ступаючи власною квартирою як по ворожій території, Іван пройшов на кухню. Біля столу метушилася Ніна, розкладаючи прилади та поправляючи тарілки з салатами. Накритий стіл був на двох.

– А син… – не договорив Іван, але дружина його перебила словами “він у бабусі сьогодні ночує” і підморгнула.

Іван зовсім розгубився, тож вважав за краще сісти за стіл. Умостившись, він почав розглядати, що їм сьогодні Бог послав, а послав неслабо.

І салати, і гаряче, і бутербродики… Ну, прямо Новий рік! А за букетом, що там ховається? Що там у пляшці? Так… Стоп. За чим? За букетом?

Посеред столу стояв шикарний букет із троянд, серед квітів стирчала записка, яку Іван одразу ж витяг. У ній було написано “Найкрасивішій, улюбленій та бажаній жінці. Твій І.”. Тільки ось Іван до цього “І” не мав жодного відношення.

– А я думала, що ти забув, – промуркотіла дружина, обіймаючи його ззаду за шию і цілуючи в лисинку, яка вже проглядається на потилиці. Іван хотів уточнити, що саме він не забув, але вчасно прикусив язика.

Якщо він зараз поставить це питання, то потім буде питання щодо букету, а щодо нього і так дуже багато питань, принаймні у самого Івана. Тому залишається сподіватися, що нині Ніна сама скаже, що вони святкують.

– Так, давай розливай, відзначимо нашу річницю! Знаєш, я думала, чоловіки таке не згадують, подумаєш, якийсь там перший поцілунок, а ти сьогодні мене просто вразив! Цей букет, ця записка… — голос Ніни збився, і вона, не чекаючи на Іван, махнула бокал, а потім підійшла і міцно поцілувала чоловіка.

Цей вечір у Івана пройшов так, як не проходив уже понад десять років. Зараз Ніна вже спала, а Івантсидів на кухні і розглядав маленький прямокутник записки, подумки дякуючи невідомому “І” і кур’єру, який переплутав адресу.