Іноді особливо хвалитися нема чим. Хоча оточуючі не одразу це розуміють і починають захоплюватися, а іноді й заздрити

Одна жінка вихвалялася, що може виїхати хоч куди й хоч коли. Чоловік не заважає. Вона сама приймає рішення!

Усі захоплювалися.

Чоловік давно розлюбив дружину. І жив своїм життям. Будував нові стосунки. Дружину він не помічав. І був радий її від’їздам із квартири. Або власник магазину вихвалявся, що влаштував собі відпустку. Зачинив магазин. Усі захоплювалися. І не знали, що магазин збанкрутував. Ніхто не хотів купувати лаковані корчі та дивні керамічні вироби втридорога.

Або хвалилися самостійністю дитини. Він сам їздив тролейбусом у перший клас. А за п’ять років за хлібом ходив, перетинаючи жваву вулицю. Усі захоплювалися. А лінивим безтурботним батькам просто зручно було все звалити на маленького чоловічка. І оголосити його самостійним. Ще заслуги собі приписали!

Або коуч хвалилася гордою та радісною самотою. Вона живе за своїми правилами для себе! Егоїзм та непривабливість характеру не дозволили їй створити сім’ю. І ночами жінка плакала у своїй просторій багатій квартирі – від самотності. Від агресії на несправедливий світ…

А всі захоплювалися…

Ви подивіться уважніше: все не так чудово. І хвалитися нема чим. Навпаки, треба вирішувати проблему. Але похвальба – спосіб пустити пилюку в очі. Видати погане за добре. Лакований корч – за витвір мистецтва.

Але люди довірливі. І захоплюються тим, чим їм пропонують захоплюватись. І навіть заздрять іноді. Заздрити погано. А при наполегливій похвальбі заздрити точно нема чому. Придивіться та переконайтесь…