Інна дізналася, що її чоловік орендує квартиру навпроти, щоб зловити її “на гарячому” і вирішила цей процес пришвидшити

Коли Юра дізнався, що квартира навпроти здається, він зрозумів, що Всесвіт дає йому шанс.

«Або зараз, — думав він, — або ніколи. Але іншого такого слушного випадку, простежити за дружиною і все з’ясувати, у мене не буде».

Думка почати за дружиною стеження, прийшла до Юри не раптово. А лише після того, як вона відмовилася переписати на нього все їхнє майно.

— Але чому ж ні, Інна? Невже я недостатньо мотивував це своє прохання? Адже трапися з тобою що-небудь, не дай Боже, звичайно, я ж стану жебраком. Адже у нас з тобою все разом нажите оформлено на тебе.

— Якщо зі мною щось трапиться, ти все переоформиш на себе, — спокійно відповіла Інна. – Ти – чоловік. І за законом маєш право на все.

– Переоформиш?! — вигукнув Юра. – Маю право?! Легко сказати. А ти знаєш, скільки це потребує часу? Думаєш, мені зайнятися більше нема чим, як бігати інстанціями і доводити свої права. Не забувай, у якому я стані буду. Адже я втрачу тебе! Чи до того мені буде займатися спадковими справами? Я в цих справах взагалі не розуміюсь.

Це ти у нас все знаєш і все вмієш. А я навіть за квартиру заплатити не здатен. А якщо ще якісь спадкоємці з’являться, не дай Юоже, звичайно. Про це не думала? Я не розумію, чому ти опираєшся? Перепишемо все на мене, справа з кінцем. Чому ти не хочеш, щоб уже зараз я спав спокійно? Адже мені нічого більше і не треба від життя. Тільки це.

— Тому що я точно знаю, що раніше за тебе я нікуди не піду, — впевнено відповіла Інна. – Ти підеш першим. Ну, а я років через п’ятнадцять-двадцять після тебе.

— Ти розумієш, Інна, що зараз сказала? І як тільки ти можеш говорити таке? Це ось так ти мене любиш, виявляється, так? Значить, на твою думку, першим піти повинен я? Так?

— Я не сказала, що ти винен. Ти просто підеш першим, і все. І переписувати на тебе наше майно — це щонайменше безглуздо.

– Ах безглуздо? Та чи знаєш ти, що тим самим ти щойно довела, що…

— Ти набрид вже, Юра, слово честі. Тобі що, зайнятися нема чим? Сходи надвір, у доміно пограй із мужиками. Все краще ж, ніж мене живцем ховати. Погода ось яка чудова. Сонечко. А ти все вдома сидиш. Чи всю неділю вдома зібрався бути?

– Не хочу в доміно. Не до того мені зараз.

— Якщо не хочеш у доміно, можеш зі мною піти.

– Куди це?

– В кіно.

— Знущаєшся? Я тобі про що говорю? А ти мені про що? Про кіно?

Отоді й закрався сумнів у серці Юри. Запідозрив дружину в невірності.

«Інакше, чого б їй мені смерті бажати? – думав він. — Якби іншого не було, вона не заперечувала б. Переписала б на мене. А вона? Пережити мене зібралася. На п’ятнадцять-двадцять років. Ні. Хтось став між нами. Хтось, хто серйозно зазіхає не тільки на мою дружину і на моє разом з нею спільно нажите, а й на моє життя!

Це ж треба! Мене, значить, в інший світ, а вона тут без мене зібралася насолоджуватися життям. У кіно ходити».

– У тебе хтось є, Інна, так? — суворо запитав Юра. — Зізнайся. Тож не хочеш майно на мене переписувати? Тільки чесно, Інна. Саме наше майно дає тобі сили думати, що зможеш набагато пережити мене? Так?

Але Інна не стала відповідати на безглузде запитання чоловіка. Їй уже набридла ця розмова.

— Скажи спасибі, що сьогодні маю гарний настрій, — сказала вона, — тільки тому я не звертаю уваги на всю ту дурницю, яку ти зараз городиш.

«Та ні, Інна, — подумав Юра. — Це не нісенітниця».

— Ти куди це зібралася, Інна? Піти хочеш? Адже ми ще не договорили?

– Я в кіно йду. А ти як хочеш. Можеш і далі сидіти вдома.

«Вона що, ось так просто візьме та піде? — думав Юра, дивлячись на дружину. — Залишить мене в такому стані? А раптом із нею вже сьогодні щось станеться? Вона про це подумала? Ні. У неї точно хтось є. Тому вона така смілива. А якщо вони вдвох щось проти мене задумали? А чому “якщо”? Точно задумали. Які тут можуть бути сумніви? Залишилося лише з’ясувати, хто ця людина».

І наступні півроку не було жодного дня, щоб Юра так чи інакше не порушував тему перепису на нього спільно нажитого майна. І сам нервовий ходив. І дружину довів. Інна вже й плакала, і сварилася з ним. Все без толку. Юра не відступає. На своєму стоїть. Вимагає!

А тут раптом з’ясовується, що квартира навпроти здається. Звичайно ж, Юра сприйняв це як знак згори.

«Оселюся в цій квартирі, — думав Юра, — і простежу за дружиною. А їй скажу, що поїхав у відрядження. Нікуди я їхати не збираюся. Вдень працюватиму, а ввечері стежитиму за нею. Головне, непомітно повертатись із роботи в квартиру».

Юра винайняв квартиру і сказав дружині, що їде у відрядження на кілька днів.

— У яке ще відрядження? – здивувалася Інна. — Адже ти не постачальник. Не інженер з техніки безпеки. А простий токар.

— По-перше, Інна, я не звичайнісінький токар.

– Я не це мала на увазі.

– Щоб ти знала, Інна, таких токарів, як я, може, вдень із вогнем по всій країні шукають, знайти не можуть. А по-друге, і в нас, у токарів, теж трапляються відрядження. І мене посилали. Не раз. Але це було до того, як ми з тобою познайомилися. А коли я одружився з тобою, Інна, і в нас пішли діти, керівництво пішло мені на зустріч. Відрядження припинилося.

— А тепер відновилися?

— Так! Бо діти наші вже дорослі та живуть окремо. Ось мене знову й попросили. І, так, Інна! Тепер я вже пішов людям назустріч. Не зміг відмовити. А як інакше? Адже я не такий егоїст, як ти. Серед людей диву.

— Хочеш сказати, що я егоїстка? Що я не серед людей?

— Егоїстка, так. Бо тільки про себе й думаєш. А не про людей. Не була б егоїсткою, давно переписала б на мене наше майно.

— Набрид ти зі своїм майном.

— У тому й річ, Інна, що не моє воно. Твоє! Ось у чому справа. Може, перепишеш, га? І забудемо, як страшний сон? Адже спати не можу спокійно. Щоночі сниться, що з тобою щось відбувається, а я залишаюся віч-на-віч з купою проблем. Давай перепишемо?

– Відчепися від мене.

— Гаразд, — тихо пробурчав собі під ніс Юра. – Не я це почав.

Пройшов тиждень. І весь цей тиждень Юра, повертаючись після роботи на орендовану квартиру, змушений був постійно перебувати біля вічка.

— Що я думав, коли планував цю справу? — сам себе лаяв Юра, сидячи на високому стільці біля дверей квартири.

При кожному підозрілому звуку, що лунав за дверима, Юра відразу дивився в вічко.

– Як я збирався її вистежити? – бурчав він. — Ні, щоби просто поставити у квартирі відеокамери маленькі. І вивести зображення на телефон. Я тепер змушений або сидіти годинами біля вічка в надії не зрозумій на що, або бігати до дверей, коли чую підозрілі шуми за дверима.

У ванну спокійно сходити не можу. Поїсти спокійно не можу. Двічі вже засинав, сидячи на цьому стільці, і падав. Будь він неладний. Господи, за що мені це все?

Але восьмого дня Юрі пощастило. Він побачив, що об одинадцятій вечора до дверей його квартири підійшов якийсь чоловік. Натиснув кнопку дзвінка. Обернувся і глянув на двері, за якими знаходився Юра.

«Здоровий мужик, — подумав Юра. — Кулаки величезні та фізіономія звіряча.».

– Ось воно! — радісно вигукнув Юра, коли Інна впустила чоловіка у квартиру. Здійснилося. Почуті мої молитви. Попалася, голубонька.

Він зачекав півгодини і зателефонував дружині.

— А це я, Інна, — сказав Юра. — Повернувся із відрядження. Під’їжджаю на таксі до хати. Скоро буду.

Юра був упевнений, що мужик одразу піде. Тож і попередив. Щоб з’ясовувати стосунки з дружиною наодинці. Без чоловіка зі звірячою фізіономією.

— Приїжджай, — спокійно відповіла Інна.

Юра почав чекати. Але все не так, як він планував. Чоловік не виходив із квартири.

«Вони щось задумали проти мене, — подумав Юра. — А інакше, чого йому сидіти у квартирі, коли точно знає, що ось-ось чоловік повернеться з відрядження. Тепер зрозуміло, чому вона була така впевнена, що переживе мене на п’ятнадцять — двадцять років. Тепер зрозуміло”.

Юра ще трохи зачекав і знову зателефонував дружині.

– У пробці стоїмо, – сказав він. – Затримуюсь.

— Нічого, — відповіла Інна. – Ми почекаємо.

– Ми? — не зрозумів Юра. – Хто це ми”?

– Я і Борис, – відповіла Інна. — Я з ним познайомилася, невдовзі після того, як ти поїхав у відрядження.

— Я не зрозумів. Що?

— Тому, що ти півроку мучиш мене з цим майном. Я зрозуміла, майно це все, що тебе хвилює. Ти поїхав, і я подала на розлучення. І так сталося, що вже наступного дня після цього я познайомилася з Борисом Петровичем. Ти не повіриш, але його моє майно не хвилює. Адже так, Боря? Моє майно тебе не хвилює? Ти без нього спокійно спиш?

— Не хвилює, — почув Юра грубий чоловічий голос. — Мене цікавиш лише ти.

– Чув? Його хвилюю тільки я. Тому цілком можливо, що Борис — мій майбутній чоловік.

Інна вимкнула телефон.Юра знову набрав номер дружини.

– Як майбутній чоловік? — вигукнув він, почувши її голос. — І ти так спокійно про це кажеш?

— Правду завжди говорити легко, — відповіла Інна.

– Правду? Та ти брехлива і хитра відьма. Поки твій чоловік працює у відрядженнях, ти його обманюєш! І це ти називаєш правдою?

— Які відрядження, Юра? Ти вже кілька днів спостерігаєш за мною із сусідньої квартири.

– То ти все знала?

— Невже ти всерйоз думав, що тебе ніхто не помітить? Та сусіди одразу мені повідомили, що ти винайняв у них квартиру. І я зрозуміла, що ти хочеш упіймати мене. І поки не зловиш, не заспокоїшся. Довелося пришвидшити процес.

Загалом так. Ми з тобою розлучаємося. Щодо майна, то можеш не хвилюватися. Тобі дістанеться половина. Тож спи спокійно. Сподіваюся, що ти доживеш до суду. Інакше все дістанеться мені.

– Не дочекаєшся.

— До речі, Юра, ти знаєш, що я тебе застрахувала на випадок смерті? На дуже велику суму.

– Як застрахувала?

— Жартую, — відповіла Інна і вимкнула телефон.