Ігор намагався навчити сина ділитися іграшками. Він не очікував, що син йому відплатить тією ж монетою

Ігор йшов додому неквапливим кроком. Взагалі-то він хотів якнайшвидше опинитися вдома, але п’ятирічний син Дімка, якого він тримав за руку, навмисне повільно пересував ногами, гальмуючи подорож усіма своїми невеликими силами.

Дімка був дуже зайнятий, він ображався. Він випинав нижню губу і розмазував долонею по обличчю сльози образи. Образи на тата, який вчинив зовсім несправедливо.

Вони йшли з майданчика, куди Дімка притягнув свою улюблену вантажівку. Цю іграшку три дні тому подарував йому дідусь, і Дімка просто закохався в іграшку, майже не випускаючи її з рук. Навіть спати її з собою брав, але мама чомусь була проти.

І ось тепер Дімка йшов без своєї улюбленої вантажівки. Машинка сподобалася якомусь хлопчику, і він почав відбирати іграшку у Дімки.

Звичайно, Дімка захищав своє майно і навіть встиг стукнути загарбника лопаткою по руці, змусивши того ганебно заревіти і відступити, але коли перемога була практично в руках Дімки, втрутився тато.

Він відчитав сина за те, що він б’ється, і за те, що скупиться. Суворим тоном тато наказав дати тому хлопчику машинку.

– Він її не з’їсть, а пограє та віддасть. А ти поки що можеш його іграшками пограти. Хороші діти мають ділитися. Ти ж хороша дитина?

Дімка зі сльозами на очах підтвердив, що він хороша дитина, і похмуро спостерігав, як з його вантажівкою грається інший хлопчик. На чужі іграшки Дімка навіть не дивився, вони всі були набагато гірші за його вантажівку.

А потім цей хлопчик не захотів з вантажівкою розлучатися і почав ревіти. Насуплений Дімка хотів уже йти відбивати свою іграшку, адже він уже був гарною дитиною, поділився іграшкою, та й вистачить, але його зупинив тато.

– Він пограє і завтра поверне, нічого страшного не сталося. Ти чого такий жадібний? Мені за тебе соромно! У тебе вдома ціла кімната цих іграшок!

Батько нічого не розумів! Яке відношення ті інші іграшки мали до його улюбленої вантажівки? Але щасливий зaгаpбник уже пішов додому, несучи вантажівку, змінити нічого не можна було.

Ось тепер Дімка і йшов додому весь із себе ображений. Він старанно човгав ногами при кожному кроці, знаючи, що тата це сильно дратує. Але йому, Дімці, гірше сьогодні вже не буде, навіть якщо його й поставлять у куток. Яка різниця, де стояти, якщо поряд немає його вантажівки?

Ігореві вже півгодини дуже хотілося в туалет, але подавати дитині поганий приклад і прилаштовуватися десь по кутках йому не хотілося, тому він дуже поспішав додому.

Як на зло Дімка робив усе, щоб довгоочікуване повернення Ігоря додому відбулося якомога пізніше. Була думка навіть взяти сина на руки та прискорити крок, але Ігор вирішив не ризикувати.

Зате Ігор вирішив зрізати дорогу дворами, чого раніше робити не став би, бо репутація у них не найкраща. Але Ігореві було важливіше врятувати свою репутацію, яка з мокрими штанами ну ніяк не в’язалася.

– Опа! Стояти, боятися, – з-за рогу в сутінках, що тільки почали згущуватися, виринула худорлява постать у спортивному костюмі і хвацько відкинутій на потилицю кепці.

Таких суб’єктів Ігор не бачив із дев’яностих, а Дімка взагалі ніколи таких не бачив, тому з цікавістю розглядав незрозумілого, але дуже колоритного персонажа.

– Що вам треба? – невпевнено запитав Ігор, якому ще сильніше захотілося в туалет.

– Нам треба, щоб ви, шановний, поділилися грошима та телефоном, – нахабно посміхнувся тип у спортивках і в руках у нього тьмяно блиснув ніж.

Ігор машинально засунув сина за себе і терміново вигадував, як би ухилитися від такого зрозумілого прохання і не заробити зайвих дірок в організмі. Гопник щербато посміхався, граючи ножем, що не сприяло ясності думок.

– Тату, тебе попросили поділитися, ти чого стоїш? – раптом пролунав із-за спини Ігоря голос сина.

Дитина якось непомітно виявилася праворуч від Ігоря і докірливо дивилася на батька.

– Дімка, це інше, це не іграшки, він просить телефон і гроші! – чомусь почав виправдовуватися Ігор, а тип у спортивках мовчки слухав їхню розмову.

– Ну і що? У тебе вдома ще є! Ти сам мені казав, що ділитися – це правильно! Я ж сьогодні поділився вантажівкою, ти сам мене змусив, -говорив Дімка, уперши кулачки в боки, як зазвичай робила його мама.

Ігор судомно підбирав слова, благо, гопник зацікавлено чекав на продовження цієї захоплюючої бесіди. Навіть ніж прибрав, зате дістав насіння і почав механічно їх клацати, шумно спльовуючи через плече.

– Так, але тобі завтра вантажівку повернуть, а ось мені телефон і гроші вже не повернуть, – висунув, здавалося, блискучий аргумент Ігор.

– А ти точно знаєш, що мені завтра вантажівку повернуть? Точно-точно? – з пильним прищуром спитав Дімка. – Тобто ти мене вчиш ділитися, а сам ділитися не хочеш? А чому тоді я повинен?

Гопник з цікавістю перевів погляд на Ігоря. Насіння вже скінчилося, гопник хотів закурити, але покосився на Дімку, зніяковів і передумав. Просто стояв і дивився на Ігоря, який розгубився остаточно.

— А малий діло каже. Який приклад ви хочете подати синові? – посміхнувся гопник, підморгнувши Дімці. Тепер на Ігоря осудливо-вичікувально дивилися дві пари очей.

Ігор подумав було, що коли гопник ножа прибрав, то можна спробувати побитися, у Ігоря були непогані навички боксу, але під пильним поглядом сина здувся. Тоді йому вже не вдасться пояснити синові, що з’ясовувати стосунки кулаками – це погано.

Бажання сходити в туалет закликало якнайшвидше приймати рішення, тому що в іншому випадку сьогоднішній день загрожує ще одним репутаційним фіаско.

Ігор зітхнув, витяг з гаманця гроші та простяг їх гопнику. Поліз було за телефоном, але тип у спортивках недбало махнув рукою, типу не треба.

Перерахувавши прибуток, що раптово звалився на нього, гопник ще сильніше зсунув кепку на потилицю, підморгнув Дімці і схвально шморгнув носом. Потім повільно спиною вперед відступив у бік кущів і розчинився в сутінках, що опустилися.

Ігор зітхнув, узяв за руку Димку і поспішив у бік будинку. Про те, що сталося, він подумає потім, а зараз треба скоріше дістатися до будинку і закритися в одній маленькій затишній кімнатці.

– Правильно виховуєте дитину, тату, – долинув Ігореві в спину глузливий голос, змусивши того прискорити крок.