– І ми так жили, і ми мучилися. А ви що кращі за нас? – не розуміє свекруха

Для мене нормально, коли батьки хочуть для своїх дітей кращого життя. Але це не про мою свекруху. Вона вважає, що ми, як вони свого часу, маємо пізнати всі побутові труднощі. Ось чим гірше, тим краще.

Мої батьки намагаються допомогти, зробити краще, якось полегшити наше життя, а від батьків чоловік можна дочекатися лише моральних промов, що ми надто марнотратні, та спогадів, як вони важко колись жили.

Ми з чоловіком збираємо на свою квартиру, але при цьому живемо зараз у нормальних умовах. Знімаємо однушку, де є майже вся побутова техніка.

Точніше була вся побутова техніка. Пральна машинка спочатку була на останньому подиху, про що нас господарі квартири чесно попередили.

Півроку машинка відпрацювала, а потім просто перестала вмикатися. Викликали ремонтника, він подивився та назвав дуже велику суму за ремонт.

Ми з чоловіком вирішили, що нам простіше купити нову машинку, яка нам довго прослужить і яку ми потім зможемо забрати до своєї квартири.

Господарі житла забрали стару техніку, а ми почали приглядати собі новий агрегат. Брати щось подешевше і простіше не хотілося, ми побоювалися, що дуже швидко такі машинки вийдуть з ладу.

Машинка, яку ми вибрали, коштує близько двадцяти тисяч. Але я точно знаю, що це хороша модель, у моїх батьків така ж, вже давно служить їм вірою та правдою.

Одразу таких грошей у нас не знайшлося, почали відкладати. Точніше, у нас є відкладені вже гроші, але ми їх вирішили не чіпати, а то тільки почни руку в скарбничку запускати, як жодних заощаджень не залишиться.

Мої батьки знали, що ми збираємо на машинку, тому на річницю весілля подарували нам пʼять тисяч, які припали дуже до речі.

Свекруха зі свекром подарували картину з якимось тужливим сірим пейзажем. Такі картини малює та продає брат свекрухи. Малює він добре, але нам ця картина, як рибі парасолька. До того ж обраний був не найприємніший погляд екземпляр.

Ну, подякували, прийняли. Свекруха за своєю звичкою одразу ж поцікавилася, що нам подарували мої батьки. Питання взагалі нетактовне, але свекруху це взагалі не бентежило, а я звикла.

Сказала, що гроші, від чого свекруха скривилася. Типу, що це за подарунок на річницю весілля, жодної пам’яті тощо, тощо.

Я знизала плечима і сказала, що ми збираємо на машинку, тому батьківський подарунок дуже навіть до місця.

– А навіщо вам машинка? Руками можна випрати. Я ось прала руками і не переламалася! Це у вас навіть дітей немає, вважай, що й прання теж немає, – сіла на улюбленого коника свекруха.

Я відповіла, що не бачу сенсу мучитися, коли є можливість вирішити цю проблему. Не такі вже й великі гроші коштує ця машинка. Якби не відкладали на квартиру, то вже купили б.

– Ціну ви грошам не знаєте! Машинку їм подавай! І без машинок раніше люди жили! – почала невідомо з чого дратуватися свекруха.

Мене вже так стомили її вічні випади, що цього разу я не промовчала. Сказала, що раніше люди мучилися без цих машинок, бо їх просто не було, дістати не могли, тепер все інакше.

– І ми так жили, і ми мучилися. А ви що кращі? – почала обурюватися свекруха.

Ось що вона почала? Ми собі можемо дозволити гарну стиралку, з кишені свекрухи нічого не тягнемо. Чому ми повинні жити і мучитися через те, що колись мучилася свекруха?

Моя мама теж багато руками прала, але вона не бажає мені такого досвіду. Свекруха ж хоче, щоб ми жили якнайгірше. Вона з приводу квартири обурювалася.

-Не жирно окрему квартиру винаймати? Могли б і кімнату знайти, не розвалилися б із сусідами пожити, – бурчала вона, коли дізналася, що ми винаймаємо житло.

Коли у нас буде своя квартира, свекруха туди прийде та лусне від злості. Тому що там буде і пральна машинка, і сушарка, посудомийка, і робот-пилосос. Тому що час не стоїть на місці, а ще ми можемо собі це дозволити.