– Хтось курортами їздить, а хтось собі нові чоботи купити не може, – заревіла невістка на моєму дні народження

Сімейне життя сина почалося недолуго. Перед весіллям він розповідав, що вони планують назбирати на іпотеку, взяти квартиру, а потім уже займатися продовженням роду.

Невістка сиділа поруч і з серйозним виглядом кивала, що цілком згодна з планами чоловіка. Ми тоді подумали, що правильно вони все вирішили, своє житло треба брати насамперед. Але вже через три місяці після весілля приходять до нас молоді з радісною звісткою – вони вагітні, народжуватимуть. Невістка стоїть, очі в підлогу опустила, ніби вона в цьому зовсім не винна.

Гаразд, що тепер робити. Вигребли з чоловіком заощадження, додали молодим майже вісімдесят відсотків внеску на іпотеку.

Взяли вони однушку, хоч невістка обличчя кривила, мовляв, маленька, а їх скоро троє буде. Але у нас більше грошей не було, у молодих теж, а батьки невістки просто сказали, що це не їхні проблеми.

Народився перший онук. Невістка в декреті, син білкою крутиться, намагається заробити на іпотеку та на сім’ю. Місяця не минало, щоб ми грошима не допомогли чи продуктами. Мені вся ця історія не подобалася, але куди подітися, це наш син, наш онук.

Сидіти замість невістки в декреті я не збиралася, мені хотілося зробити черговий кар’єрний ривок, щоби на новій посаді вже спокійно доопрацювати до пенсії.

Коли дитині було два роки, з’явився варіант влаштувати онука в садок, але невістка від пропозиції відмовилася, сказала, що сенсу виходити на роботу немає, бо вона знову вагітна.

Ось тут я вже за вухо сина взяла. Що вони творять? У них і так грошей нема, однокімнатна квартира в іпотеці, без нашої допомоги кінці з кінцями не можуть звести, а вони другу дитину народжувати збираються? Син розвів руками – так вийшло.

Народився другий онук. Добре, що нові речі майже не довелося купувати, все було.

Квартира маленька, дітей двоє, одне з яких немовля. Витрати зросли, син продовжує крутитися білкою. Звичайно, ні про які курорти не йшлося. У них часом з їжею не складалося, ми приїжджали та привозили пакунками продукти.

Через рік іпотеку вони закрили, слава Богу. Взяли нову, купили двохкімнатну. Вже легше жити стало, хоч би в моральному плані.

Ми приїжджаємо на 8 березня привітати невістку, а в неї вже знову живіт округлився. Я навіть синові нічого говорити не стала.

І ось у мене день народження. Запросили дочку з чоловіком та сина з дружиною, була ще моя сестра та її дочка. Сиділи вузьким сімейним колом.

Дочка із зятем мені дарують дві путівки на курорт, виконуючи мою давню мрію, ми з чоловіком щасливі, і тут починає просто захлинаючись ридати невістка. Звичайно, вся увага відразу на неї, що трапилося, раптом погано стало, все-таки вагітна жінка. Але все виявилося простіше.

– Хтось курортами їздить, а хтось собі нові чоботи купити не може!

От уже цікаво, а хто в цьому винен? Чи не вона з сином народила дітей, не маючи для цього ніякої матеріальної бази, а їм хтось за це повинен путівки дарувати?

Достатньо того, що ми їм грошима та продуктами допомагаємо. Сто разів хотіла вже припинити цю благодійність, але душа за сина та онуків болить.