– Хоч на пенсії я можу пожити в своє задоволення? – обурювався батько, виправдовуючи свою нову покупку

Я навіть раділа спочатку, що батькові більше не треба ходити на роботу, гробити своє здоров’я в автомайстерні, ремонтуючи величезні автобуси. Але тато не зміг довго сидіти на одному місці. Кілька днів тому мені в паніці подзвонила мама.

– Ірочко, терміново приїжджай до нас! – у її голосі вже лунали сльози. – Тут тато вчудив таке…

І поклала трубку. Я як була в тапочці та халаті, так і стрибнула в машину, помчавши до батьків, коли в такому вигляді мчала сходами, небезпечно притискалися до стін.

– Мамуль, що трапилося? – відчинивши двері своїм ключем, прокричала я.

А сама тримаюся за груди, щоб угамувати серце, що шалено стукає.

– Та це твоя мама знову все перебільшує! – зі сміхом сказав тато, вийшовши з кімнати.

– Твій батько купив мотоцикл, – впалим голосом промовила мама. – На старості років!

І як заридає! Я стояла і не могла зрозуміти, що робити. Чи маму втішати, чи на тата накричати.

– Тату, ти тільки вийшов на пенсію, – нарешті подала я голос. – Ну навіщо тобі мотоцикл? Ти знаєш скільки зараз аварій? У тебе навіть досвіду керування двоколісним транспортом немає.

– Зате категорія є! – піднявши вказівний палець вгору, порадував мене батько. – Я її ще у вісімнадцять років отримав, коли складав іспит на керування легковиками.

Адже з того часу минуло вже майже півстоліття!

Я почала умовляти батька відкласти поїздки на мотоциклі, хоча б до моменту, коли він навчиться на ньому нормально їздити. Адже це небезпечно виїжджати на дорогу без досвіду водіння та відповідного екіпірування. Але хто б мене слухав? Тато просто порадив мені їхати додому і не лізти у його життя.

– Чи можу я хоч на пенсії пожити в своє задоволення? – обурився він. – Захотів і купив мотоцикл. Я хоч і пенсіонер, але маю право їздити на ньому!

І пішов у кімнату, бурмочучи, що виховав істеричку.

Ми з мамою обмінювалися тривожними поглядами. Ось що буває з людьми, які не мають жодного хобі, окрім роботи!

Я зрозуміла б захоплення мотоциклами в молодому віці, але ж пенсіонеру навіщо двоколісний друг? Їздити ним містом? Батьки мають хорошу іномарку. Ганяти за містом? У нас такі дороги, що навіть на самоскиді страшно – вибоїна на вибоїні.

– Та посивію повністю, якщо він сяде на цей драндулет! – прошепотіла мама. – Я бачила його, стоїть тут у дворі. Весь у потертостях, наче пережив не одну аварію.

Я заспокоїла маму, сказавши, що поговорю з татом ще раз. Тільки почекаю кілька днів, поки він заспокоїться трішки.

Розповіла чоловікові, а той, на подив, став на бік мого тата.

– Та відчепіться ви від тата! – кинув він мені. – Людина вийшла на пенсію, хоче відпочити та розвіятися. Упевнений, він покатається пару разів, і буде мотоцикл припадати пилом в гаражі.

А мене це категорично не влаштовує. Я не хочу, щоб батько потрапив в аварію і розбився. Тож поїхала до батьків на розмову. А там мама лежить з рушником на лобі, тато сердито репетує, що завжди чекав на пенсію, щоб купити мотоцикл.

Я бігала як ужалена між батьками, намагаючись залагодити цей конфлікт. На щастя, це мені вдалося. Маму відправила до спальні, щоб вона там відлежалася. А з татом сіли серйозно поговорити. Я запропонувала йому взяти кілька уроків із інструктором.

– Татусю, ну майже півстоліття минуло з отримання категорії, – намагалася його вразумити. – Все змінилося, ти зрозумій. Я сама сплачу заняття з інструктором, ти тільки ходи на них!

Мені вдалося знайти для батька інструктора, він навіть зробив йому знижку як пенсіонеру.  А я зрозуміла, що навіть на пенсії людині треба дати трохи волі у її захопленнях. Заодно замовила для тата повне екіпірування для мотоподорожей.