Хлопець поставив мене перед вибором: він чи подруги. Я вибрала подруг

Ми з моїм молодим чоловіком Артемом зустрічаємося вже близько року. Спочатку все було ідеально. Гарні залицяння, походи в кіно та кафе, романтичні побачення та ніжні слова про кохання. Я була на сьомому небі від щастя і уявити не могла, що в якийсь момент усе може змінитись.

Те, що Артем ревнивий, я зрозуміла майже відразу. Але це ревнощі було зовсім невинними і десь навіть милими. Мені, як дівчині, вони, безперечно, була приємними.

Після того, як ми почали разом жити, я почала помічати, що Артем став різкіше висловлювати своє невдоволення з приводу моїх нарядів і поведінки.

Йому не подобалося, що на роботу я ходжу в короткій спідниці, взутті на високих підборах, що дуже яскраво фарбуюся і що в моєму оточенні багато чоловіків, з якими я спілкуюся просто по-дружньому. А також безліч інших моментів, які мене злили.

Я не звикла до такого контролю і мені зовсім не подобалося, що мене заганяють у якісь рамки. На цьому ґрунті у нас почалися серйозні конфлікти. Ми могли посваритися і весь тиждень не розмовляти один з одним. Таке ставлення починало напружувати, і я вже всерйоз думала про те, щоб з ним розлучитися.

У суботу моя подружка Аліса запросила мене на день народження, який планувала відсвяткувати у кафе. Про що, звичайно, я сказала Артему.

– Аліса запросила мене на день народження у суботу, – повідомила я.

– Добре, – відповів він, – обов’язково підемо.

– Ти не зрозумів, – уточнила я, – Аліса хоче зібрати лише дівчаток, тож я піду сама.

Артем одразу ж напружився.

– Що означає одна? – невдоволено спитав він. – Без мене я тебе нікуди не відпущу.

– Але ж ти не сидітимеш один серед дівчат? – Здивувалася я. – Це виглядатиме смішно.

– Ну, значить, ти теж нікуди не підеш, – спокійним голосом промовив Артем.

– Ти що, вирішив мене в клітку посадити? – обурилася я. – Тобі не здається, що ти вже перегинаєш палицю?!

– Ні, мені так не здається. Ти знаходишся у стосунках, тому не повинна ходити по всяких кав’ярнях одна.

– Та що тут такого? – ніяк не могла заспокоїтись я. – Я буду з подругами, ніяких чужих чоловіків там не буде.

– Я сказав ні, отже, ні! – грізним голосом промовив Артем.

Мені хотілося плакати від образи та несправедливості. Я вважаю, що між партнерами мають бути довірчі відносини, а інакше ні про яке кохання в такому союзі і мови не може бути.

– Ти не маєш права мені щось забороняти! – не стримуючи емоцій, прокричала я. – Я ж не забороняю тобі ходити з друзями до бару щовихідних?! То чому тоді ти мені ставиш якісь умови?!

– Вибирай: чи похід із подружками до кафе, чи я! – злісноо заявив Артем.

Я ні секунди не вагавшись, відповіла:

– Я більше не хочу цього терпіти! Ти став просто нестерпним. І це при тому, що ми з тобою ще навіть не одружені. У цьому випадку я вибираю подруг, а не тебе. Тому можеш збирати свої речі та йти.

Артем, зрозумівши, що я зробила вибір не на його користь і його маніпуляція не спрацювала, одягнувся та пішов.

Я ще довго обмірковувала цю ситуацію. У будь-якому випадку він не повинен був так поводитися. Приводів для ревнощів я не давала. Те, що Артем вигадав у своїй голові, було його проблемою, а не моєю.  Я вважаю, що це поведінка невпевненого в собі чоловіка, який думає лише про свої почуття.

Поки Артема не було, я зібрала всі його речі і, залишивши сумку в коридорі, пішла, щоб, коли він повернеться, вкотре не піддаватися його маніпуляції.

Він, звичайно, намагався мене повернути, постійно дзвонив та чатував біля під’їзду. Але я вже ухвалила рішення, і оскарженню воно не підлягає.