Галина хотіла жити, їй ще ніколи не було так страшно

Історія з молодості Галини.

Було мені років 17, я поверталась від подруги додому. Ніч, гроза, злива. Я на підборах, в довгій спідниці. Сумки чомусь немає при мені, і через це руки зайняті – в одній касети, що подруга дала послухати, в іншій – ключі від квартири моєї. Вдома чекає мама. Вийшла на своїй автобусній зупинці, до будинку хвилин 5. Йду попри покинуті будови, дороги й великий житловий будинок.

Йду. На вулиці нікого. З-за рогу виїжджають червоні Жигулі, повільно їдуть паралельно моєму шляху по стежці між будинком і будовою.

Потім злегка обганяють, і стають перед мною. З машини виходить чоловік. Підходить до мене, ніжно обіймає за талію, і починає щось говорити.

Я розумію, що вирватися просто так не вийде. Старалась не панікувати.

Тут, на щастя неподалік, йдуть два незнайомих хлопці, до під’їзду. Я заговорила до одного з них. “Маніяк” на секунду відпускає хватку, я вириваюся і біжу, щодуху, в сторону будинку. На підборах, в дощ. Хлопці, не звертаючи на нас ніякої уваги, ховаються в під’їзді. Чоловік не здається, сідає у свої Жигулі і їде за мною.

Я на весь двір кричу: “МАМАААААА! Вийди на балкон!”

У вікні нашої кухні на 11 поверсі горить світло. Мама там дивиться телевізор.

Чоловік знову мене зловив. Я навіть не намагалася його стукнути або вирватися. Тільки кликала маму. Він міг схопити мене, наприклад за волосся, вдарити, придушити, затягнути в машину. Але він чомусь дивився на мене, слухав мої крики, не намагаючись закрити рота.

Коли він відпустив хватку, я рвонула до свого під’їзду просто кулею. Він більше не гнався. Передумав. Влетіла в під’їзд, в ліфт, піднялася на свій поверх, мене вже трясло, охопив дикий жах, адже я тільки, що дивилася в очі своєї потенційної смерті!

Проте, відразу додому я не пішла, боялася маму налякати своїм станом.

Уважно прислухаючись, чи не йде хто по сходах, до ліфта, я сповзла по стіні біля батареї, і почала плакати. Приблизно хвилин 30 я абсолютно не могла заспокоїтися. Сльози, істерика, паніка.

Мені ще ніколи не було ТАК СТРАШНО.

Коли вдалося зупинити потік сліз, я посміла зайти додому. Розповіла все мамі.

Це були лихі дев’яності.