Дружина з дітьми поїхала на тиждень і Юрію захотілося пригод, піти в загул, простіше кажучи. Але втрутилися Вищі сили, які зруйнували його казкові плани тиждень

– Дружина поїхала на тиждень до мами і я нарешті наважився – з цими словами Юрій увійшов до квартири свого друга Сергія.

— Зважився на що? — не зрозумів Сергій, який лише дві години тому ліг спати, а на годиннику була шоста година ранку.

– Як на що? — дивувався Юрій, по-господарськи проходячи чужою квартирою на кухню і включаючи кавоварку. – Я всю ніч не спав. Все думав. Уявляв, як воно буде.

— Що буде? — роздратовано перепитував Сергій .

Зробивши каву, Юрій сів на диван і продовжив розмову.

— Ти ж мені сам тиждень тому пропонував весело провести час у компанії твоїх добрих знайомих.

– Я-я? — здивовано простягнув Сергій.

– А хто ж? — відповів Юрій. — Хіба це не ти мені казав, що я нудно живу. Дорікав, що у свої 36 я під підбором у дружини і життя моє пройде, а я так і не впізнаю всіх принад життя. Ну так ось, я згоден. Віра з дітьми вчора вночі поїхала до батьків. Пробуде там тиждень. Давай свої принади життя. Хочу попробувати у житті все. Адже в мене крім Віри взагалі нікого не було.

– Молодець! – радісно сказав Сергій. — Тепер я бачу, що ти справжній чоловік. Значить так… — Сергій замислився. — Тиждень, кажеш?

— Тиждень це як мінімум.

— Чудово, — захоплено вів далі Сергій. Він налив собі кави, понюхав її, гидливо зморщився і відставив убік. – Зробимо ось що. По-перше, візьми на тиждень відпустку на роботі.

– Відпустку не дадуть, – сказав Юрій. – Відгули можна взяти.

– Без різниці. Відгули, то відгули. Далі що… — Сергій замислився. – Гроші! Я думаю тисяч сто на тиждень тобі вистачить.

— Може, сто пʼятдесят? — у голосі Юрія чулася тривога. – На всякий випадок. Гуляти так гуляти.

— У будь-якій справі гарний захід. Вистачить й сотки, — впевнено сказав Сергій. — Слухай уважно та запам’ятай.

Сергій почав детально розписувати Юрію їхню програму на тиждень. У Юрія від захоплення аж дух захопило, коли він уявив, що на нього чекає в ці дні. Він зрозумів, що і в його життя нарешті прийшла казка.

– Ну як? — спитав Сергій. – Подобається програма?

– Ти ще питаєш! Я й мріяти про таке навіть не наважувався. Адже я завжди думав, що таке тільки в кіно якомусь можливо.

— Твоє життя, Юра, воно не гірше за будь-який фільм буде, — сказав Сергій. – Ти тільки уяви, що по ньому хтось фільм зніме. Ну хіба хтось повірить, що таке можливе у реальному житті?

— Не знаю, — розгублено відповів Юрія.

— Зате я знаю, — сказав Сергій. – Ніхто не повірить. Тому що твоє життя — це щось більш ніж фантастичне.

– Чому? – не зрозумів Юрій.

— Ну, сам подумай, — міркував Сергій. — Ти одружений уже понад десять років і при цьому в тебе ніколи нікого, окрім дружини, не було. Ну, хіба це не фантастика? Справжнісінька фантастика. А те, що тебе чекає у ці сім днів, — це звичайне реальне життя для нормальних людей. І в ньому немає нічого дивного та неймовірного.

– Коли почнемо? — у впевненому голосі Юрія чулося нетерпіння.

— От із завтрашнього дня й почнемо, — сказав Сергій — Нікуди вони від нас не подінуться.

– Хто?

— Щасливі дні.

– А сьогодні мені що робити?

– Сьогодні нічого робити не треба. – сказав Сергій. – Відпочивай. Готуйся до майбутніх подій. Вони вимагатимуть від тебе дуже багато фізичних, емоційних та духовних сил. Ближче до вечора я подзвоню тобі. Надішлю деякі фотографії.

– Фотографії?

– Ну, а як ти думав, – Сергій з цікавістю дивився на Юрія. – Вибереш, які тобі сподобаються.

– Сподобаються? — задумливо промовив Юрій. – Навіть так?

— Тільки так, — розважливо говорив Сергій. — А як інакше в цьому житті можна бути щасливим?

— Мабуть, ніяк, — сказав Юрій.

Юрій поїхав додому. Всю дорогу до він  думав про те, який же Сергій щасливий чоловік, бо може дозволити собі все.

Було п’ять годин вечора. Юрій сидів у кріслі, дивився футбол і чекав на дзвінок Сергія. І раптом він чує, як двері його квартири хтось відчиняє. Він іде до передпокою, а перед ним стоїть його дружина та його двоє дітей.

— Тату, тату, — радісно закричали діти, — ми повернулися.

Діти побігли до своєї кімнати.

— Форс мажор, — сказала Віра. — Треба терміново повертатися на роботу, а тут ще й тато з темпаратурою. Загалом ми здали квитки. Пооїдемо через два тижні. Нехай валізи поки що тут постоять. Пізніше займусь. Є щось поїсти? Ти чого такий задумливий? Сталося щось?

— Ні, ні, — сказав Юрій. – Нічого не сталося.

— Ну й гаразд, — сказала Віра і пішла на кухню.

— Я там дивлюсь футбол, — сказав Юрій.

— Дивись, дивися, — сказала Віра. – Я сама все зроблю. Ти їсти будеш?

– Ні. Дякую.

Юрій сидів у кріслі і тупо витріщався в телевізор, не розуміючи, що там відбувається.

— Все звалилося, — думав Юрій. — Казки не буде. Я знову повернувся у сірі будні свого фантастичного життя.

У цей час на кухні пролунав сигнал його телефону.

— Це Сергій фотографії надіслав! — з жахом подумав Юрій — І Віра зараз їх побачить. Тому що я їй не забороняю дивитися повідомлення у своєму телефоні. Який жах.

— Тобі тут якісь світлини надіслали, — кричала дружина з кухні.

– Це по роботі, – крикнув Юрій і пішов на кухню.

Віра з цікавістю розглядала надіслані фотографії. Юрій намагався здаватися байдужим.

– Гарні, – сказала Віра, простягаючи телефон чоловікові.

— Підбираємо нових співробітників, — спокійно сказав Юрій, мигцем дивлячись на фотографії, забираючи телефон у кишеню.

— Гарні у вас нові співробітники, — посміхаючись, сказала Віра. — І якось одразу перевела розмову на іншу тему.

Наступного дня на роботі, сидячи у своєму кабінеті, Юрій розглядав фотографії.

— А щастя було таке близько. – думав Юрій.— Добре, що всі фотографії пристойні. Хоча. Ну, навіть якби й не пристойні, що з того? Сказав би, що це Сргій так розважається. Натомість гроші, потрібні для сім’ї, заощадив.

Юрій востаннє глянув на фотографії та вилучив їх зі свого телефону. Пощастило Юру, що у його долю втрутилися Вищі сили та зруйнували його казкові плани тиждень. В іншому випадку, могло виявитися зруйнованим все його життя. Але чи тепер буде йому довіряти Віра? Це вже інша історія.