Дружина Володимира повідомила йому, що вони йдуть в театр. Через це Володимиру довелося влізти в свій весільний костюм, і тут почалося

Катя, немов пантера, бігала з одного кута кімнати до іншого. Вова, який уважно стежив за рухами дружини останні десять хвилин, старанно проводжав її силует спочатку очима, а потім, боячись заробити косоокість, почав крутити головою, за що дуже швидко поплатився.

Шия, що не звикла до такої інтенсивної експлуатації, чимось клацнула і заклинила, більше голова Вови не крутилася в жодну зі сторін.

І одразу Вові якось стало не до біганини дружини. Хоча її поведінка і вселяла Вові певні побоювання, але не тепер. Тепер Вова, прикусивши губу, намагався якось перестати постійно дивитись праворуч, тим більше в тій стороні була тільки стіна.

– Краще б в інший бік заклинила, там хоча б телевізор, – бубонів про себе Вова, намагаючись пальцями розім’яти м’язи, що ніби задеревеніли й напружилися.

Саме через це зосереджене заняття Вова і пропустив початок монологу своєї дружини. Тільки відчутний тичок у плече змусив Вову припинити мацати себе за шию.

– Ти взагалі чуєш, що я тобі говорю! – нахмурена Катя виникла в полі видимості і вперла руки в боки.

Вова лише покаянно зітхнув, сумно дивлячись на дружину з незручного становища. Хоча навряд чи для нього хоч якесь становище було б зручним.

– Загалом так! Вистачить вечори просиджувати перед телевізором, завтра підемо театр, – винесла вердикт Катя, вирішивши, що немає сенсу повторювати чоловікові передісторію таких своїх висновків.

Вова видихнув. Він уже налаштувався на якусь чергову дієту чи приїзд тещі, а тут якийсь там театр. Вова знизав плечем, треба – підемо.

– Ти в мене найкращий! – радісно вигукнула Катя, схопила чоловіка за голову і різко смикнула, потім розцілувала чоловіка, який корчив гримаси, і кинулась комусь дзвонити.

У Вови дзвеніло у вухах і на очах блищали сльози, але це зовсім не через радість від культурного дозвілля або припливу ніжності дружини. Просто від ривка Каті Вові стало так боляче, що перед очима попливли чорні кола. Зате начебто шия почала трохи рухатися. Немає лиха без добра.

Наступного дня Вова вже й думати забув про похід до театру. Вранці у нього все ще були проблеми з поворотом голови, він усе ще дивився трохи вбік, а на роботі його завалило лавиною важливих і термінових справ, термін виконання яких минув ще вчора.

Вова їхав додому і мріяв, як зараз повечеряє й буде лежати на затишному дивані, а під бік йому підкотиться Катя, подивляться якусь комедію разом.

Те, що його планам не збутися, Вова зрозумів ще в коридорі. Катя носилася по квартирі і створювала паніку, гаючись, що так вони точно скрізь запізняться і нікуди не встигнуть, культури їм не бачити, як своїх вух.

Отут і наринули спогади про вчорашній вечір і про обіцянку дружині сходити з нею до театру. Від цих спогадів Вова глухо застогнав і навіть думав вислизнути з дому, але він уже був помічений і відправлений міряти костюм, про існування якого він уже сто разів забув.

Костюм займав у шафі місце з часів їх з Катею весілля, надівався вкрай рідко, зазвичай на чиєсь весілля чи похорон. Тепер ось у театр ще його вигуляти доведеться.

Костюмчик сидів туго, що додало чорних фарб у і без того не райдужний настрій Вови. Застебнути його так і не зміг, та й руки до кінця не опускалися. Ще й штани були тісні, здавалося, що ще трохи й підла тканина не втримає в собі всю пишність форм Вови.

Катя обвела похмурого чоловіка задумливим поглядом, але переодягнутися у щось вільніше не дозволила. Іншого костюма в нього все одно не було.

– Присядь, – розпорядилася Катя, уважно стежачи за цілісністю костюма. У Вови майнула шалена ідейка, що якщо зараз костюм розійдеться, то вони нікуди не підуть, і він щосили сподівався, що погладшав достатньо для цієї диверсії.

Але костюм, щоб йому було недобре, з честю витримав це нелегке випробування. Тканина натяглася, але ніде не тріснула. Цей результат цілком задовольнив Катю, а на скарги Вови, що йому дихати нічим, він отримав відповідь, що їсти треба менше, життя минає і часу чекати, коли Вова схудне, у них просто немає.

Сама Катя влізла на незвичні підбори, зробила зачіску і була готова просочуватися еманаціями культури, чого б їй це не вартувало.

До театру було вирішено їхати на таксі, тому що скакати по бруківці на підборах Катя була не привчена, а Вова вважав за краще не робити надто широкі кроки, щоби не провокувати штани на саморозпад.

У театрі вже зібралося чимало народу, хтось стояв у черзі до туалету, хтось у буфет, а хтось намагався встигнути скрізь.

Вова озирнувся, наскільки дозволяла його шия, що погано працює. Навколо всього кілька людей були в костюмах, а решта цілком спокійно розтинали храмом культури в джинсах і сорочках.

Вова розвернувся, як баштовий кран, усім корпусом до дружини, яка змусила його втиснутись у цей тісний костюм. Та вважала за краще не помічати погляд чоловіка.

– Може, в буфет заглянемо? – запропонувала Катя, старанно не дивлячись на чоловіка.

– Мені нема куди їсти, – сказав він і рішуче пішов до входу в зал.

Вигляд у нього був ще той. Щільний чоловік, обтягнутий костюмом, як рукавичка, зі злегка розчепіреними руками і трохи повернутою вправо головою, дрібними кроками швидко крокував у бік входу в зал, наче хотів узяти його на абордаж. Вові здавалося, що на нього всі дивляться, тому йому хотілося, щоб усе вже почалося й закінчилося.

Діставшись свого місця, Вова спробував якось зручніше влаштуватися, але заважав ремінь, який давив на живіт, ще й голова не поверталася, як треба. Ще й Катя на нього шикала, щоб він перестав уже поратися.

Вистава почалася, і тут з’ясувалося, що це був балет, в якому Вова не розумів нічого, як втім і Катя, але вона продовжувала зосереджено дивитися на сцену, поки Вова скоса свердлив її поглядом.

Постановка здавалася Вові нудною, він не розумів того, що відбувається, а ще в нього затекло те місце, на якому так туго натягалися штани.

Вова рахував хвилини до закінчення цієї тopтури, але потім раптом згадав, що гадки не має, скільки це все триває. Хотів спитати у Каті, повернувся до дружини і мало не заволав від обурення. Катя нахабно спала, зовсім ігноруючи те, що відбувається на сцені.

Вова мстиво тицьнув дружину в бік, від чого та стрепенулась і оглянулась довкола. Потім грізно зиркнула на чоловіка.

До кінця вистави Вові ще два рази довелося штовхати дружину, а то вона навіть почала сопіти і клювати носом. Сам Вова теж би, напевно, заснув, але надто багато в нього було проблем: скрізь давило, скрізь було незручно.

Коли все закінчилося, Катя з Вовою намагалися аплодувати найголосніше. Вова справді був щасливий, у нього навіть сльози очі навернулися.

– Ого, як проникся, – подумала про себе Катя, глянувши на чоловіка зовсім іншими очима. І їй стало навіть трохи соромно за себе: вона-то он навіть заснути примудрилася, безкультурщина!

Але вищий пік блаженства Вова відчув уже вдома, коли зміг нарешті скинути ненависний костюм, вдихнути на повні груди, не побоюючись наслідків і розвалитися на дивані в зручній позі.

Катя відчувала схожі почуття. Від укладки дико свербіла голова, а туфлі ще дорогою туди перетворилися на тopтури. Так що вона із задоволенням їх скинула, сполоснулася в душі і розвалилася поруч із блаженним чоловіком. Все-таки щось у цьому культурному дозвіллі однозначно є, давно їй не було так добре.