Дружина подарувала мій улюблений і дорогий піджак своєму коханцю

Я не мільйонер, не наслідний принц. Звичайний головбух середньої руки з великою, але не помірною зарплатою та туманними перспективами подальшого професійного розвитку. Незважаючи на це, у мене з дитинства простежується непереборний потяг до розкішних речей.

Ось хлібом не годуй, а дай купити щось унікальне, оригінальне і дико дороге – гаджети, одяг, аксесуари на кшталт окулярів.

Наймоє круте придбання – піджак від відомого італійського модного будинку. Не говоритиму, скільки він коштує, але трохи більше моєї річної зарплати.

Як я беріг його.. Пилочки з нього здував! Але недодивився – одного разу посадив йому на правий рукав зелену цятку.

По жахливому збігу обставин на мене прилетіла крапелька фарби, вивести її так і не зміг. Втім, біда невелика – зовсім не помітно. Якщо не знаєш, що там є пляма, то повік не побачиш. Буквально крапочка.

І ось якось мій дорогий піджак зник. Сталося це невдовзі після переїзду на нову квартиру. Я тоді подумав, що ми з дружиною його чи то десь забули, чи загубили. А може, вантажники вкрали. Варіантів маса, і кожен із них для мене немов удар у серце.

Щоразу я просив дружину ще раз перерити всі речі, переглянути уважно кожну поличку в шафах.

– Марина, може, ще пошукаємо, а?! Ну, давай, може, на стару квартиру з’їздимо?! Будь ласка!

– Сергій, – дружина ніжно обіймала мене і цмокала в поголену щоку, – забудь про піджак. Місяць уже минув, ми його не знайдемо. Змирись.

Змирився… А що робити? Та мені навіть не було шкода грошей, витрачених на цей піджак, їх можна заробити. Сама річ дуже вже прикипіла до серця, любив його більше за всі інші шмотки, разом узяті.

А ще за місяць італійський піджак знайшовся. Щоправда, за сумних обставин, що призвели до руйнування нашої сімʼї.

Почалося все з того, що до нас на роботу влаштувався новий бухгалтер і сів якраз за сусідній зі мною стіл. Іншого кабінету для нього не знайшлося, обов’язково треба відправляти до головбуха… Ну гаразд, це лірика.

Дивлюся я на цього новенького і розумію, що на ньому одягнений такий самий піджак, який колись пропав у мене під час переїзду. Від того ж бренду, такий самий дорогий… Ледве сльозу не пустив, слово честі!

«А ось тут у мене була маленька зелена цятка», – згадав я зі здриганням і перевів погляд на рукав.

Моргаю і просто отетерів. Подумав, що в мене почалися глюки і я скоро поїду до дyрдому. На рукаві цятка. Та сама, зелененька. Тобто піджак мій, сто відсотків. Але як він потрапив до нового бухгалтера? Вирішив акуратно поцікавитись.

– Григорій, який у вас піджак цікавий. Адже це, здається, Італія, і представлена ​​модель була в Мілані в 2020 році? – запитав я, зробивши невинне обличчя.

– Чесно кажучи, не знаю, – чоловік сором’язливо посміхнувся. – Мені його коханка подарувала. Сказала, щоб носив із задоволенням та заряджався енергією великих грошей.

– Ага… Гарна у вас коханка. Мабуть, красива?

– Дуже!

Григорій почав жваво та з натхненням описувати свою кралю. Детально та з придиханням. А я розумів, що говорить він про мою дружину. Хотів його одразу звільнити на правах головбуха, але не став – хлопець навіть не в курсі, що Марина одружена, отже, такий же ошуканий, як і я.

А ось із дружиною провів серйозну розмову того ж вечора.

– Марина, я зрозумів, що маю екстрасенсорні здібності! – почав я з усмішкою, коли повернувся додому з роботи.

– Ого! Це як?!

– Зараз вгадаю, як звати твого коханця. Ммм… Його звуть… Григорій!

– Що за приколи? – жінка витріщила очі, не вірячи почутому.

– А ще знаю, де мій піджак. Ти його подарувала коханцю. Коротше, – жорстко продовжив я, не даючи вставити зрадниці ні слова, – прямо зараз збираєш манатки, звалюєш звідси. А завтра ввечері приносиш мені мою річ. Інакше заявлю про крадіжку – доказів вистачить, Григорій твій не відкрутиться.

Марина в запалі назвала мене смердючим цапом, схопила сумочку, втекла з хати. А наступного вечора справді принесла мені пропажу, ще й очі винні зробила.

Григорій за кілька днів радісно повідомив, що коханка переїхала до нього жити. Щоправда, висловив жаль, що в нього… пропав піджак, той самий, який вона йому подарувала. Я знизав плечима і поцокав роздратовано язиком, але потішився сам за себе.

Зрада виявилася вчасно – адже ми дітей планували. Уявіть, якщо правда відкрилася б не зараз, а, скажімо, за кілька років. Ситуація склалася б безвихідною.