Дружина бере надто активну участь у житті наших дорослих дітей

Нам із дружиною вже за шістдесят. Ми виховали дорослих сина та доньку, вони вже будують свої сім’ї. А ми, здавалося, можемо жити приспівуючи.

Ось тільки з дружиною у нас періодично виникають суперечки щодо нашої участі у житті дорослих дітей. Дружина завжди прагне пхати свій ніс куди не потрібно! Марно я намагався їй завжди пояснити, що наші діти давно виросли і порад не потребують.

Вірніше, поради та рекомендації ми їм, звичайно, можемо давати. Я теж іноді люблю поділитись досвідом. Але ніколи не наполягаю саме на своїй точці зору!

Нещодавно ці суперечки з дружиною досягли якоїсь критичної точки. Справа в тому, що протягом останніх кількох місяців у житті наших нащадків відбулися серйозні зміни. Син збирався купувати власну квартиру, а донька – гратиме весілля зі своїм нареченим.

Звичайно, дружина лізла зі своїми порадами на всіх етапах. Почала вона із сина. У якому районі купити квартиру, який внесок внести, скільки грошей відкласти на ремонт. Вона хотіла контролювати буквально все!

– Надя, відчепись ти від нього! Він давно вже дорослий. Сам краще за тебе розбирається у всіх цих питаннях, – переконував я дружину.

– Ну ще б пак, знає він все! Хто йому правильну пораду дасть? Навколо одні недоброзичливці. А якщо вляпається кудись, нам же потім і розгрібати, – пояснювала дружина.

Якоїсь миті син нарешті купив квартиру. Поради звалювалися на його голову з усіх боків, але зрештою він зупинився на тому варіанті, який вибрав сам. Я був неймовірно радий, коли все скінчилося.

Але незабаром дружина переключилася на доньку та її весілля. Урочистість мала статися за кілька місяців. Понад те, дочка сама попросила свою маму допомогти з організацією весілля. Тому руки дружини були, можна сказати, розв’язані.

Дочка швидко пошкодувала, що підключила матір до організації. Дружина не просто давала поради чи допомагала з будь-якими питаннями. Вони саме сперечалася та просувала свої ідеї! Починаючи з декору ресторану та закінчуючи запрошеннями для гостей.

Якось вони вдвох поїхали вибирати весільну сукню для дочки. Повернулися додому ні з чим. А в доньки взагалі очі були на мокрому місці. Я поцікавився у неї, в чому річ.

– Мені дуже сподобався один варіант, але мама його жорстко забракувала. Сказала, що в мене зовсім немає смаку і краще вона займеться цим питанням, – визнала вона.

Терпіти вже не було сил. Того ж вечора, коли наша дочка поїхала по справах, я поговорив із дружиною.

– Ти що, не бачиш, що робиш? Свою власну доньку сьогодні до сліз довела. Ось до чого призводить твоя гіпервідповідальність, – суворо сказав я.

– А що я такого роблю? Я лише хочу зробити як краще, – виправдалася дружина.

– А виходить як гірше! Отже, так: я тобі забороняю лізти до організаційних питань, пов’язаних із весіллям. Рекомендувати щось – так. Але вирішує нехай дитина, це її захід. А якщо вона не зможе, то я краще їй стороннього організатора найму за гроші, – вирішив я.

– Та ну вас усіх. Я заради вас намагаюся! Тільки, на мою думку, ніхто цього особливо не цінує, – засмутилася дружина.

Ще кілька днів вона ходила насупившись. Але з моїм рішенням упокорилася. Я сподіваюся, що рано чи пізно вона усвідомить, що діти виросли. Нехай ображається на мене, якщо вважає за потрібне. Але я впевнений на сто відсотків, що ухвалив правильне рішення.