Дорослий син проти моїх стосунків із новим чоловіком, а все тому, що переживає за нашу спільну квартиру

Не можу пробачити собі, що у свої шістдесят два посміла закохатися та зіпсувала через це стосунки з дорослим сином. Я цього не хотіла і не чекала. Вже упокорилася, що чоловік ще десять років тому пішов до іншої жінки. І вирішила, що просто доживатиму своє життя.

У мене є дорослий неодружений син. Він мешкає зі мною в одній квартирі. Тож не можна назвати мене самотньою. Але ми з сином – різні люди. Він більше пішов у батька. Пунктуальний, скрупульозний, спокійний, ощадливий. А мені потрібні постійно нові емоції.

Наприклад, я пішла з роботи на пошті та відкрила з подругою свій магазин одягу. Це не надто великий ризик із погляду грошей: ми платимо за оренду небагато і товар беремо лише на реалізацію. І хоча прибуток не великий, але й збитків немає. Зате я спілкуюся з людьми і живу якимось наповненим життям.

Ось через цю мою роботу, яку син не схвалював, усе й вийшло.

Один чоловік почав майже щодня заходити та купувати якісь дрібниці: шкарпетки, футболки, іноді сорочки. Почав доглядати за мною. Дарував квіти та солодощі.

Я спочатку жартувала, коли він робив мені компліменти. Але потім подруга почала радити мені звернути на шанувальника увагу.

– Чому б тобі справді не сходити на побачення, Іра. Адже чоловік виглядає пристойно. Підходить тобі за віком. А раптом це твоя доля? – сказала мені вона.

– Валя, ну що ти таке кажеш. Адже я вже не молода. Мені треба тільки доживати свого віку і не смикатися. І мій син вважає, що це якийсь шахрай чи бабій, який зруйнує моє життя, – відповіла я подрузі.

Дійсно, у мене самої були думки сходити на побачення. Але коли я розповіла про це моєму синові, то він почав висувати версії одну страшнішу за іншу.

Мій Антон – переконаний холостяк і взагалі насторожено ставиться до знайомств. Тож я цьому анітрохи не здивувалася. Справді, він має рацію. Люди бувають різними. Син піклується про мене. Потрібно це цінувати.

Отже, на якийсь час я залишила всі думки про те, щоб сходити на побачення.

Але Микола – мій шанувальник – продовжував виявляти завзятість. І все-таки зрештою ми сходили випити чай у найближче кафе. Він розповів про себе все. Розлучений. Дорослі діти. Працює інженером. Є власне житло у нашому місті та ще квартира в іншому. Шукає жінку із серйозними намірами.

– Ірино, ви мене одразу зачепили. Адже у вас дбайливість так і переливається через край. Навіть якщо у вас купують щось зовсім недороге, то ви кожну людину оточуєте своїм теплом. Якщо жінка змогла не розплескати себе і залишилася в такому наповненому стані, вона явно прожила гідне життя. Ви мені дуже подобаєтеся. Що тут дивовижного? – запитав Микола.

Я заперечила: мовляв, адже чоловіки мого віку якщо когось і шукають, то обирають молодшу за себе. Але він зі мною не погодився. І сказав, що життя коротке і вибирати варто серцем, а не виходячи із суспільних шаблонів.

Якщо чесно, то я довго чекала від нього каверзи. Може, запропонує сплатити окремі рахунки.  Але нічого цього не було. Він спілкувався зі мною шанобливо і без будь-якої тіні хамства чи зневаги. Я навіть здивувалася, адже багато моїх ровесників вважають, що жінки після шістдесяти є, перепрошую, неліквідом.

Синові я вирішила нічого не розповідати. Антон – хороша людина. Але він зробив би все, щоб мої стосунки припинилися. Адже він бачить мене лише як дбайливу маму, яка присвятить йому решту життя.

Звісно, ​​я люблю сина. Але тепер ми – дорослі люди. Кожному настав час жити своїм життям. Це нормально.

Валя підтримала мене, що синові нічого не варто розповідати. І все б йшло своєю чергою. Але тепер Микола пропонує переїхати до його квартири в інше місто.

А тут я нічого і не втрачаю, якщо не сподобається – повернуся додому. Як тільки я розповіла про це Антону, він назвав мене зрадницею. І ще сказав дуже образливу фразу:

– Мамо, а твою частину майна ти тепер теж продаси?

Ви уявляєте собі? Він, виявляється, турбується навіть не так за мене, як за майно! І ще сміє ображати мене та називати старою.

– Синку, ми не знаємо кому і скільки судилося прожити. Адже я не питаю тебе, чи ти будеш переписувати свою частину квартири на мене? Адже з тобою теж може щось трапитися! – ось так я відповіла йому. Звісно, ​​це дуже грубо. Але Антоша мене дуже засмутив.

Що тут розпочалося! Син тепер регулярно консультується із адвокатом. Навіть намагався умовити мене обстежитися щодо деменції. Мабуть, його дуже непокоїть те, що кудись “відпливе” частина квартири, яку він уже вважав цілком своєю.

А я ж не збиралася виходити заміж за Миколу, хоча дуже його встигла полюбити. А ось він готовий одружитися зі мною і, як він каже, візьме мене і безприданницею – він знає про конфлікт із сином на ґрунті майна.

Але я поки не знаю, як мені вчинити. Взагалі-то, раніше я б справді залишила все синові. Але тепер я чомусь гадаю, що це Антону на користь не піде. Нехай навчиться шанувати свою матір. Я – не безкоштовний додаток до дорослого сина. У мене такі ж права, як у нього.

Ось так моє пізнє кохання підняло з дна наших стосунків із сином багато всякої каламуті. І часом я дуже лаю себе за те, що зважилася дозволити собі це почуття і порушила спокійний порядок життя. Але й відмовитися від кохання не хочу. Вперше я почуваюся жінкою, якою захоплюються, а не тягучим конем.