Дочка відреклась від мене, бо їй соромно, що її батько – двірник

Коли я одружився, мені було всього двадцять років. І власне основною причиною одруження стала вагітність моєї дівчини. Народження сина зблизило нас з дружиною. Ми хоч і були зелені, але сяк-так справлялися. Через пару років у нас ще народилася дочка. І ось тоді наші відносини з дружиною почали псуватися. Вона була незадоволена моєю роботою. Стала нервовою. Постійно пиляла за маленьку зарплату, нила, що я не допомагаю їй з дітьми, забороняла ходити на зустрічі з друзями.

Але я це все стійко терпів. Звичайно, випивав іноді вечорами одну-другу пляшку пива, щоб розслабитися. Через це дружина називала мене алкашом. А потім і зовсім забрала наших дітей і поїхала жити до матері. А коли подавала на розлучення, то ще й хотіла половину квартири відібрати. Розумієте, сама пішла від мене ще й обібрати хотіла. Винним зробила мене, бачте, їй з дітьми жити ніде.

Я спочатку справно платив аліменти і гуляв з дітьми. Але потім колишня знайшла собі співмешканця. І природно я перестав їй допомагати. Не вистачало ще, щоб вона своїх співмешканців утримувала за мої гроші. Мені довелося змінити своє робоче місце, щоб прикрити годівницю колишній дружині. Діти теж почали віддалятися, постійно хвалили вітчима, ще й татом стали його називати. Але я ж розумію, що це все було з подачки їх матусі.

Коли діти підросли, стало складніше: з сином ми нормально спілкувалися, чого не скажеш про дочку. Вона пішла в свою матір і постійно дорікала мені, що я не допомагаю їй оплачувати інститут. Я ось ніяких інститутів не закінчував і вважаю, що якщо вже вона замахнулася на такий рівень, то повинна сама вчитися, а не тягнути останні соки з батьків. І моє виховання принесло плоди: дочка закінчила інститут і влаштувалася на гарну роботу. А так би давав їй гроші, і звикла б жити за чужий рахунок, нічого не добилася б самостійно.

Але дочка все одно вічно незадоволена і ніякої поваги до мене не проявляє. Зараз вона працює на дуже престижній, високооплачуваній роботі і взагалі нічим мені не допомагає. Хоча знає, що я без роботи через поганий стан здоров’я. І мені дуже важко оплачувати комунальні платежі за квартиру. Тоді я натрапив на оголошення, що фірмі, на якій працює дочка, потрібен двірник.

Ну, я і вирішив туди піти, робота мені під силу, а дочка може і зглянеться, що хворий батько змушений двори мести, допоможе фінансово. Але, щоб ви думали? Коли дочка побачила мене, то зробила вигляд, що не знає зовсім. А коли я з нею заговорив, то публічно зреклася мене! Ось це донечку виховав. Соромиться, що батько двірником працює. Тепер мені соромно, що у мене така донька. Замість допомоги батьків вона носом верне. І що мені тепер робити? На іншу роботу сил у мене немає, а дочка допомагати не збирається. Перепишу квартиру на сина, щоб безсоромній нічого не дісталося після моєї смерті.