Дочка поклала своє життя на вівтар сім’ї, а для себе нічого не хоче робити

У кого моя дочка така вродилась? У мене троє дітей: два сини та донька. У Тетяни, доньки моєї, нездоровий потяг до самопожертви. За все життя я не пам’ятаю, щоб вона хоч раз щось зробила для себе. Вона допомагає всім: мені, братам, племінникам, своїм дітям, та тільки не собі.

Дочка за все життя навіть нормально у відпустці не була жодного разу. Може скластися враження, що це ми всі до неї на шию дружно застрибнули та щасливі їдемо. Але це не так. Я багато разів казала, щоб вона не дбала так про всіх, щоб подумала про себе.

Щоправда, є люди, які із задоволенням користуються Тетяниною добротою. Це її чоловік та діти.

Зять за роки шлюбу вдома жодного разу палець об палець не вдарив. Мені здається, він навіть не знає, де в них удома що лежить. Якщо йому щось треба, він просто кричить: Таня! і всі предмети відразу з’являються перед ним, а всі бажання виконуються.

Мені завжди було боляче дивитися, як сім’я моєї єдиної дочки нахабно нею користується. Та Таня сама це допустила. По молодості їй все давалося куди простіше. Зараз же, з віком, уже й здоров’я немає стільки, щоб як колгоспний кінь за всіх орати.

Таня має двох уже дорослих дітей. Старший син два роки як одружився. Зараз його дружина вагітність доходжує, скоро народжувати.

А молодша дочка цього року вчинила вчитися. Тепер Таня щовихідних збирає величезну сумку з продуктами і першим автобусом їде відвідувати доньку.

До онуки добиратися дві з половиною години в одну сторону. Таня приїжджає до неї, робить на орендованій квартирі генеральне прибирання, пере, прасує, готує їжі на весь тиждень.

А онуці вже майже дев’ятнадцять. Таня сама у цьому віці вже все вміла. О дев’ятнадцятій вона заміж щосили збиралася. А о двадцяти вже народила.

Але коли я починаю говорити, що онука могла б і сама у своєму житлі лад наводити, то одразу чую: «мамо, їй вчитися треба, їй не до цього». А онука просто навчається на денній формі. Не підробляє, не отримує одразу дві освіти. Просто вчиться! Можна було б знайти час, щоб приготувати собі поїсти.

Старший син теж добрий. Одружений дорослий чоловік, а на обід щодня до матері приїжджає з роботи. У нього офіс неподалік батьківського будинку. Ось він і взяв за моду приїжджати до матері поїсти.

Тепер Тетяна, хоч би як була зайнята, обов’язково повинна синові залишати обід. Вона сама на роботі в цей час, а син сидить на батьківській кухні та їсть.

Як його дружина це допускає? Я навіть уявити не можу, щоб мій чоловік до мами ходив на обіди, а я б спокійно дивилася на таке. Взяла б сама у контейнерах їжу йому з собою збирала. Але там усіх все влаштовує.

Але ж скоро ще у Тетяни і онук народиться! Мабуть, після цієї події моя дочка остаточно ноги простягне. Адже дивлячись на дружину сина, складається повне враження, що вони свою дитину просто радісно здадуть на піклування бабусі.

А дочка під час кожної зустрічі поривається ще й мені допомагати. Щоразу починається: «Мам, давай я тобі вікна помию?». А мені її шкода!

Таня вся вже сама хвора. Спина болить, коліна, зі шлунком проблеми. Їй би до санаторію поїхати підлікуватися, а вона відпустку підгадує до народження онука, щоб невістці допомагати!

Так душа болить за дочку. Начебто доросла жінка, сама скоро бабусею стане, а про себе так жодного разу за все життя і не подумала. І всі навколо її допомогу сприймають не з подякою, а як належне.

Як змусити Таню переглянути своє життя? Адже на старості років ніхто про неї так не піклуватиметься, як вона про всіх.