Дочка із зятем огидно виховують онуку. Спочатку намагалася якось виправити це, а тепер здалася і просто не спілкуюсь

Я дочка ніколи не балувала, як принцесу, але й не тримала в їжакових рукавицях, у нас із чоловіком виходило якось дотримуватися цієї золотої середини, хоча дочка була пізня, і ми її обожнювали.

Вона виросла нормальною дівчиною, без якихось мажорських заскоків, вміла бути вдячною, не задирала носа перед тими, хто жив бідніше. Я дуже сподівалася, що ми виховали хорошу людину.

Все змінилося, коли з’явилася онука. Дочка вийшла заміж, сім’я чоловіка, і він сам, не якісь там бізнесмени з багатомільйонними рахунками, міцний середній клас.

До народження онуки і з дочкою, і з зятем я спілкувалася цілком нормально і жодних претензій до їхньої поведінки в мене не було. Та й після народження вони з’явилися не відразу.

Те, що посагу, купленого для малюка, вистачило б з лишком на трьох дітей, мене не дивувало. Все-таки перша дитина – така подія – хочеться все за найкращим розрядом.

Я приходила допомагати з онукою, няньчилась з нею, гуляла, даючи дочці час трохи відпочити і прийти до тями. Приблизно до двох років все було нормально. А потім я помітила, що з онукою що зять, що дочка бігають, як з писаною торбою, хоча це зовсім не обов’язково і навіть місцями шкідливо.

Внучка часто вередувала і вимагала взяти її на руки. Я часто відмовлялася, бо їй треба було самою ніжками ходити, лікар казав, що м’язи на ніжках слабенькі, треба тренувати.

Натомість дочка майже не спускала дитину з рук, що вдома її тягала, що на прогулянці. А на моє зауваження, що взагалі проблеми з м’язами можуть бути через це, тільки легковажно похитала головою, мовляв, це все нісенітниця.

До горщика її теж не привчали, чекали, поки сама дійде. А як дитина може сама до цього дійти? Їй треба показати, пояснити, нагадувати регулярно.

Сама внучка не одягалася, не роздягалася, не їла і навіть не намагалася хоч щось робити. Звикла, що її і одягнуть, і віднесуть, і роздягнуть, і нагодують.

Займатися чимось дитина не хотіла, а дочка й не примушувала. Внучка постійно дивилася мультики, а мені дочка пояснювала, що нічого вдіяти не може, дитина починає плакати і вередувати.

Чим дорослішою ставала внучка, тим менше мені подобалося, що я бачу. Дитині дозволялося все. Вона могла кусатися, обзиватись, штурхатись, кидатися чимось, якщо раптом їй хтось не догодив.

Жодного разу не чула, щоб батьки зробили їй хоч одне зауваження. Вони або розчулювалися, або просто ігнорували огидну поведінку своєї дитини.

Мої зауваження внучка пропускала повз вуха, а дочка мені казала, що я надто закручую гайки, адже це зовсім ще дитина. Але внучці йшов уже четвертий рік, у цьому віці діти до садка вже ходять.

Внучка, до речі, у садок теж ходила цілий тиждень. А потім батьки вирішили, що це надто великий стрес для малечі і перестали водити. Дочка звільнилася з роботи і почала сидіти вдома.

Внучка росла нестерпно примхливою, розпещеною, невихованою дівчинкою. На зауваження не реагувала або починала кричати і робити на зло, батьки виконували всі її забаганки і не робили зауважень, а зі мною такі фокуси не проходили, тож мої візити онука не любила.

Але незабаром я перестала приходити. Дивитись на маленьку хамку, яку батьки навіть не намагаються виховувати і не дають це робити іншим – ні, вибачте.

Зараз я спілкуюся з дочкою по телефону, з онукою зовсім не спілкуюся. Щороку приходжу на день народження, дивлюся, що стало ще гірше і засмучуюсь.

З боку зятя батьки намагаються якось переламати ситуацію, бо вони самі шоковані вихованням онуки, але в них теж нічого не виходить, тільки скандалять.

Я зрозуміла непотрібність цих спроб раніше, але скоро й вони руки опустять, я впевнена. Дуже шкода, що так вийшло, але я не розумію, як так, де ми припустилися помилки, через яку внучка зараз є малолітнім монстром? Мама і тато у неї отримали нормальне виховання, а далі що сталося?