До Андрія уві сні прийшла мама і попросила вибачення за те, що не залишила йому спадщини, а ще просила, щоб він забрав її будинок в свого брата. Та тільки Андрій не послухав її

Мати одного сина любила та балувала. Все-все йому прощала, молодшому. Чи тому, що в дитинстві Іван хворів сильно, от і звикла над ним трястись. Чи то тому, що Іван сильно на матір був похожим: такий же чорноокий і чорнобровий хлопчина.

А старшого, Андрія, мати не дуже любила. Хоча Андрій був працьовитий, чесний, відповідальний, зовсім не такий, як лукавий і лінивий Іван.

Андрій рано поїхав із дому, відслужив, закінчив технікум, потім – інститут, став інженером. Регулярно мамі посилав у село гроші, сам приїжджав провідувати за першої нагоди. Хоча вже мав свою сімʼю: добру дружину та трьох дітлахів. І збудував свій дім за містом, і квартиру в місті купив в іпотеку.

А Іван все гуляв та розважався. І потрапляв у різні неприємності. Борги, кредити, невиконані обіцянки, з роботи погнали, іншу знайти не може, та особливо й не шукає… То з однією жінкою зійшовся, то з іншою. Машину брав у кредит, розбив, випивши. І мати плакала про синову невдачу. І Андрію казала: мовляв, тобі добре. Тобі щастить і є щастя у житті! А Іван нещасний і невдачливий. Як він без мене житиме?

Справді. Адже жив Іван на мамині кошти, усю пенсію виманював. І в маминому будинку відлежувався після гулянь і ховався від кредиторів…

Мама захворіла і пішла у кращий світ. Андрій доглядав маму, витрачав величезні гроші на ліки, але нічого не допомогло. Мама залишила заповіт: будинок заповіла Івану. А Андрію – нічого.

Андрій прийняв мамине рішення, дружина його підтримала, хоча їй прикро було за чоловіка. Та й гроші були б не зайві, ціна ділянки та будинка зросла надзвичайно, бо проклали дорогу поряд. І почали будувати розкішні котеджі. Але Андрій вирішив усе віддати без суперечок.

І вночі прийшла до Андрія мама, у своєму рожевому фланелевому халаті, в хустці. Заплакана вся, сльози прямо річкою течуть! Сіла на край ліжка і каже, схлипуючи: “Пробач мені, Андрійку! Я дурна була. І вчинила безглуздо. Не давай Івану нічого. Нічого Івану не давай, благаю тебе всією душею, а то ще гірше буде!”.

Андрій розповів сон дружині, хоча на сон це не дуже було схоже. Все як наяву. А дружина, освічена жінка, сказала: мовляв, ця твоя підсвідомість із тобою говорила через образ померлої мами. Підсвідомо ти не хочеш віддавати Івану дім. І тобі гірко, що з тобою так вчинили. Ось твій власний мозок і видав такий сон. Не засмучуйся, віддай йому будинок і забудемо про це.

Андрій не заперечив заповіт, не став доводити, що утримував маму, не зажадав справедливості. І що? Іван продав будинок за безцінь. Миттєво гроші розтратив. І став зловживати напоями у небезпечній компанії. Скінчилося тим, що його побили та залишили на снігу у мороз. І так він втратив ноги.

І зараз живе у брата на повному утриманні. Тому що нікому виявився не потрібним. Так часто закінчується несправедливе ставлення дітей. Залишене та віддане одному на шкоду іншим щастя не приносить. Як не приносить щастя батьківська любов до одного на шкоду іншим…

І сни – загадкова штука. Не завжди це ігри нашої особистої підсвідомості. Та й хто знає, що таке підсвідомість? І звідки приходить жінка у сльозах у рожевому фланелевому халатику? Іншим людям гроші на щастя. А іншим – на біду та нещастя. І краще все ділити справедливо ще за життя, а не після відходу…

Ганна Кір’янова