Дізнався, що мене любить інша, але взаємністю не відповів. В той час, як дружина багато років зраджувала мені

– Олексій Іванович, я люблю вас, завжди любила, – сказала мені чарівна двадцятирічна дівчина, дочка моїх знайомих.

Виявилося, що ще в підлітковому віці вона мріяла про те, що я буду колись її чоловіком. Здається, вона навіть мені на щось натякала, але я точно не пам’ятаю.

– Ларисо, що ти таке кажеш, у нас різниця двадцять п’ять років. До того ж я одружений і люблю свою дружину, збираюся з нею постаріти, – відповів я.

Вона несміливо кивнула, але залишила мені свій дівочий щоденник, в якому були зворушливі описані всі її думки про мене та почуття.

“А що якщо?..” – мимоволі почав думати я.

З дружиною Мариною все давно устоялось. Вона вже не помічала в мені чоловіка. Я був просто звичним чоловіком. Не приховую, мене хвилювало, що десь там юна особа думає про мене вдень і вночі. Було приємно виявити, що для когось ти єдиний та неповторний.

Лариса жила неподалік нас. Намагалася траплятися мені часто на очі. Я мусив заборонити їй це робити, розповісти жінці. Але все це тішило моє чоловіче самолюбство. У нас навіть покращились стосунки з дружиною. Відновилося особисте життя. Звичайно, не про Марину я мріяв.

У моєму житті були випадки зради. Але в цій ситуації не можна було просто зустрічатися. Я розумів, якщо погоджуся на пропозицію Лариси жити разом, то ніяк не вдасться залишити це таємно. Вона відразу попередила, що все буде тільки після весілля, і потім я належатиму тільки їй, а вона мені.

Мені подобалося, що Лариса – не якась там розбещена молода жінка, яких зараз багато. Але все-таки я боровся з цією спокусою, не збирався йти від дружини.

– Льоша, а це правда, що Ларочка в тебе закохана, – запитала мене дружина раптово.

– Чому ти так думаєш, – прикинувся здивованим.

– Можеш не вдавати, вона сама мені все розповіла, – сказала дружина.

– У нас з нею нічого не було, – найбільше я боявся, що Марина влаштує скандал. Але я справді ні в чому не був винен.

– Це я теж знаю. Ларочка – чесна та гарна дівчинка. Я про інше хочу поговорити… – дружина раптом взяла мене за руку. Це означало, що вона збирається сказати щось важливе.

Я мовчав. Вона також мовчала. Пауза, що зависла, нагадувала густий кисіль. Ми тонули в ньому, як дві мухи, що зав’язали.

– Розумієш, я люблю одну людину. Він на десять років мене молодший. Не хотіла тобі говорити, думала, що це закінчиться, але все серйозно, – сказала Марина хвилин за десять.

– Тобто як це! Ти мені зраджуєш?! – моєму обуренню не було меж. Я думав, що є таким затребуваним царем, який вибирає з безлічі варіантів, але виявилося, що рідна дружина мене виштовхує куди подалі, навіть їй я не потрібен.

– Льоша, не треба сцен. Це ти сказав, що полігамність – нормальне явище після семи років шлюбу. І ти перший почав зраджувати. Пам’ятаєш, я попередила, що теж так робитиму? – вона м’яко поклала свою долоню на мою. Марина не гнівалася, навіть ніби співчувала мені. Це дратувало найбільше.

Так ми сперечалися з нею всю ніч. І я раптом згадав, що колись вона теж була молода та наївна. А я все опошлив, почав зраджувати. Вона страждала, попереджала, що її душа поступово вмиpає. А я вдавав, що нічого не відбувається. І ось тепер я її втрачаю назавжди. Мені стало дуже боляче. Неначе весь біль Марини за всі роки раптом нарешті дійшов до мене.

– Мариyf, я пробачу тобі зраду. А Лару я не люблю. Можу з нею навіть більше ніколи не розмовляти. Ти пробачиш мені теж? – я обійняв її за плечі. І тут відчув, що вона дуже тендітна і вся тремтить. Яким я був ідіотом! Тримав її як набридлий варіант на запасній полиці. А якщо вона тепер піде? Як заповнити цю порожнечу?

– Льоша, я прощаю тебе, але я справді люблю того, іншого. І справа не в тому, що я ревную тебе до Лари. Просто я не хочу більше жити по-скотськи, бути і з ним, і з тобою. Коли я поговорила із цією закоханою дівчинкою, то згадала свої почуття до тебе. І… – її голос затремтів.

– І що? – нетерпляче уточнив я.

– Нічого не залишилось. Вибач. Все зруйновано. Я тебе не звинувачую. Сама дозволила так із собою поводитись, – Марина плакала.

За тиждень вона пішла. Я залишився один. Мені не потрібна була жодна з моїх коханок. І молода наївна Лариса теж раптом втратила свою привабливість.

Дружина ніби була джерелом електрики. Поки я підживлювався від неї, то міг мріяти, любити багатьох жінок, вважати себе затребуваним. А коли хата спорожніла, то й мене ніби вимкнули. Тепер я не знаю, що робити. Може, якщо трохи почекати, то Марина таки розлюбить цього мого суперника.