— Дениска у вас поживе, а ви поки що готель зніміть, — сказала свекруха і спробувала вигнати нас із квартири

Я, звичайно, думала, що таке буває тільки в серіалах, які показують наше ТБ, але виявилося, що в житті таке теж трапляється.

– Давайте, збирайте речі, – сказала нам Ольга Семенівна, моя свекруха, несподівано заявившись до нас о 8-й вечора. – Завтра Денис з Яною і онуками приїжджають.

Свекруха у мене жінка, прямо скажемо, з приколом, але щоб настільки… Навіть мій чоловік Сергій здивувався.

– Мам, ти про що взагалі?- здивовано сказав він.

— Ви у сватів поживите, чи готель зніміть, — відповіла ніби заздалегідь заготовленою фразою Ольга Семенівна.

— Так ще раз, я не зрозуміла, — сказала я. — Ви хочете, щоб ми поїхали зі своєї квартири заради Дениса? Ідіть ліки прийміть.

Я вже з останніх сил стримувала своє сільське виховання, але місцями воно все ж таки переглядало.

— Хамить вона ще мені! Сама прийми, у мене із собою заспокійливе собаче. Тобі якраз! – Огризнулась свекруха. — Вперше за 12 років Денис із-за кордону повертається. У нас з батьком ремонт не дуже, а у вас квартира як із картинки. Не без нашої допомоги, як ви пам’ятаєте.

Отак я так і знала! Коли ми з Сергієм купували цю квартиру п’ятнадцять років тому, свекри додали до початкового внеску 5 тисяч. 5 тисяч, якими Ольга Семенівна нас дорікає ось уже стільки років.

За роки в цій родині я багато чого побачила і зрозуміла. Батьки не дуже любили мого Сергія. У Дениса завжди все було краще. І освіта, хоч брати навчалися в одному університеті, і дружина, хоч вона й постійно влипала у всякі піраміди, і онуки, хоч вони були відчутно тупіші за наших дітей.

Сергій завжди був на останньому місці серед їхніх сімейних інтересів, хоча саме він піклувався про батьків останні 12 років, доки Денис жив за кордоном.

Але турбота про будинок, продукти, машину свекра і навіть чергування в лікарні, звичайно ж, не були рівнозначними щорічним листівкам з Європи та відеопривітам.

Чоловік ніколи батькам своїх претензій не висловлював та й не було їх у нього. Сергій вважав, що вони нормальна сім’я, і ​​абсолютного фаворитизму не помічав.

Мені було дуже шкода його, тому я вирішила бути поганою людиною у цій історії.

— Отже, — сказала я свекрусі. — Ми нікуди не поїдемо. Як ви це собі уявляєте? Я збираю двох дітей та собаку, і ми їдемо кудись заради вашого улюбленого синочка?

— А я тебе й не питала, — заявила свекруха і звернулася до сина. — Сергію, ти чув мене? Давай командуй та їдьте.

— Ні, мам, — твердо сказав чоловік. – Це вже занадто.

Свекруха окинула його недобрим поглядом.

– Занадто? Коли я вам на цю квартиру гроші давала, занадто не було, — уїдливо сказала вона.

Сергій підвівся з-за столу і пішов у нашу кімнату. Я вирішила в цей момент свекруху зі свого дому виставити.

— Давайте, Ольго Семенівно, їдьте додому. Вам завтра зранку, напевно, в поліклініку треба.

— Чудово, чудово. Живіть у своїх хоромах за наш рахунок, невдячні! — сказала свекруха і збиралася надвір.

У цей момент Сергій повернувся, тримаючи в руках пачку грошей.

— На, мамо, забирай, — сказав чоловік, простягши купу грошей. — Там із відсотками.

Я дуже зраділа. Я і сама б давно вчинила так, але це все ж таки мама чоловіка, тому я намагалася не влазити в їхні стосунки.

Свекруха забрала гроші і сказала:

— Тьху на вас!

З того часу у вільному відвідуванні будинку свекрухи нам було відмовлено. Нас звали тільки у великі свята. Не сказати, що я засмутилася, а от за чоловіка було прикро. Дениса ми так за його поїздку і не побачили тільки сувенір від нього, схожий на набір з готелю. І я не про набір.