Чи треба розповідати стареньким батькам про свої проблеми. Відомий психолог розповіла
Своїми проблемами ви, можливо, й засмутите своїх батьків. Але розповідати та ділитися з ними все одно потрібно, якщо у вас близькі та добрі стосунки. Розповідати щиро, як у дитинстві, просити поради чи молитви, – це нормально та правильно. Якщо є, підкреслю, добрі близькі стосунки.
І проста ознака таких хороших правильних відносин – те, що ви можете розповісти та поскаржитися. Або ваші діти можуть вам розповісти та поскаржитися. А якщо цього немає, то немає і близькості.
Одні батьки починають звинувачувати свою дитину в проблемі. Лаяти і нагадувати минулі невдачі. Звинувачувати, а не підтримувати. Це вони не хочуть занепокоєнь, неприємностей та витрат. І звинувачують, щоб їх не турбували своїми турботами та невдачами. А коли все добре, тоді, звичайно, ласкаво просимо! Але не надумай втягувати нас у свої проблеми, ось що означає така поведінка.
Варіант подібної поведінки – бурхливі сльози, істерика, ридання у відповідь на розповідь про неприємності. Про хворобу чи проблему.
Одна жінка тяжко захворіла. І розповіла мамі про невтішні аналізи. Мама ж хотіла бути близькою людиною для доньки і нарікала їй на те, що та не розповідає про себе. Ось, розповіла, чекаючи на підтримку.
І що? Довелося ще й маму заспокоювати. “Ти помреш, я цього не переживу!”, – Ось що безперервно говорила мама. І постійно нагадувала про хворобу, дзвонила, мовляв, заснути не можу. Три години ночі, а я все повертаюся. Як ти? Теж не спиш, так?
І така ж втеча від проблеми дитини – розповіді про своє слабке здоров’я. Погана інформація уб’є нашу маму чи нашого тата. Треба нічого не розповідати, мовчати і вдавати, що все добре. А то серце не витримає в батьків…
Коли людина каже, що приховує від батьків свою серйозну проблему, швидше за все, вона боїться цих варіантів реагування. Які ще більше посилять становище.
В одній родині від бабусі приховували зaгибeль онука. Щоб її не турбувати, не підірвати її здоров’я. І від імені онука писали їй листівки.
Бабуся була в своєму розумі, цілком міцна жінка сімдесяти років, але дочці, матері зaгиблого юнака, вона вселяла з дитинства, що у неї слабке здоров’я. І дочка переживала втрату, приховуючи від матері те, що сталося. Привіти передавала від онука. Поки що сама не провалилася в поганий стан. Це справжня історія, на жаль.
Або подружжя розлучилося, але приховувало цей факт від батьків чоловіка. І чоловік благав колишню дружину з ним відвідувати батьків, вислуховувати їхні настанови та спогади про минуле, сидіти за столом, всоте вивчати генеалогію до сьомого коліна… Власне, батьки й були причиною розлучення. Чоловік жінки ][ просто боявся. Але казав, що щадить їхнє здоров’я.
Або дорослий син приховував від батька свою залежність, бо батько став би лаятись, звинувачувати свого сина, але нічим не допоміг би. Він завжди так чинив. І у результаті син залишив цей світ. Про його проблему знали всі, окрім рідного батька, котрий у цей час відпочивав на курорті на гроші сина.
Усі хочуть близькості та розуміння зі своєю дитиною. Але це головне питання: як ми відреагуємо на негативну інформацію? Допоможемо, підтримаємо, знайдемо сили зрозуміти, захистити свою дитину? Чи закотимо істерику і почнемо звинувачувати? Або помахаємо руками, як одна мама, вимагаючи: “Не кажіть мені нічого поганого! Нічого не хочу чути!”
Справжній батько повинен знати, що відбувається з його дітьми. І бажати це знати. І реагувати по-батьківському на інформацію. Тоді близькість із дітьми збережеться на все життя. А сам батько залишиться батьком, сильним і дорослим, а не безпорадною старою людиною.
Іноді участь у проблемі дитини та бажання захистити свою дитину дають такий приплив енергії людині похилого віку, що це навіть дивно.
Якщо дитина скаржиться комусь з батьків та просить поради та підтримки, ділиться чимось з ними, вони так і залишаються дитиною та батьками. Так і має бути. Нехай цій дитині п’ятдесят, батькові – вісімдесят, але цієї миті відвертості та щирості це знову мати і її дитина чи тато і його дитя. І узи не рвуться, а живлять обох…
Батьків треба підтримувати і захищати від тягарів життя. Але й розповідати їм про свої печалі теж треба, якщо є добрі правильні стосунки. Можете розповісти – є такі стосунки. Не можете – ні. На жаль. Тому що батьківська підтримка і молитва зберігають нас найсильніше…
Ганна Кір’янова