Чи потрібно допомагати своїм дорослим дітям? Відповідь від психолога

Чи потрібно допомагати дорослим дітям? Звісно, ​​потрібно. Люди повинні допомагати одне одному; а близьким людям – насамперед.

Тільки є нюанс: допомогу надають тоді, коли вона потрібна. В обставинах, коли дії самої людини недостатні та необхідне сприяння.

Хвора людина, яка потрапила в небезпеку, ослабла, не має можливості працювати і боротися – їй допомога потрібна. А регулярна допомога здоровій дорослій людині – це не допомога. Це регулярне утримання, пенсіон, як за старих часів називали.

Пенсіон виплачували слабким та хворим. Тим, хто не міг подбати про себе. І згодом здорова міцна людина перетворювалася на слабку. Розучувалася боротися та діяти.

Думаєте, вас більше любитимуть і цінуватимуть, якщо ви утримуватимете дорослу людину і виконуватимете її забаганки?

Ні. Тому що є закон: чим рідше дається підкріплення, тим більше воно є бажаним і цінним. І навпаки. Постійне підкріплення втрачає сенс. Це не підкріплення, це годування. І ваші благодіяння приймають ліниво та прискіпливо. Як належне. Це прикро та несправедливо. І назріває взаємне невдоволення. Ви даєте мало! І не те, що потрібне. Давайте ще!

Ваші матеріальні та фізичні ресурси не безмежні. А потреби іншого безмежні. Це також закон. Рано чи пізно ви ослабнете та втратите можливість допомагати в тому ж обсязі. На вас розгніваються. Але й це півбіди.

Ви тяжким вантажем можете впасти на тих, хто звик на вас розраховувати.

А вони не готові допомагати та доглядати. Адже ролі все життя розподілялися по-іншому: ви допомагали! А тепер обдурили та підвели.

Головний принцип допомоги – її надають тоді, коли інша людина не може сама впоратися. Нема ресурсу. Вона хоче, але не може.

Якщо цей принцип порушено – це не допомога.

Потрібно пам’ятати: ваша самостійність і здоров’я потрібні для того, щоб ви не стали тягарем своїм дітям. І допомога дорослим дітям – це збереження власного розуму, здоров’я та ресурсу.

Допомагати треба. Тоді, коли потрібна допомога. Справді, потрібна. Щоб допомогти встати. Так і кажуть: простягнути руку допомоги.

А нести на закорку дорослих здорових людей – це не допомога.

І одного разу ці ж люди звинуватять вас у тому, що ви не навчили їх ходити. А привчили харчуватись вашою енергією. Якої більше немає.

І ви станете непотрібні. Як пересохла криниця, яку клянуть за те, що вичерпали до дна. І йдуть на пошуки нової.

Допомогу не треба плутати з довічним утриманням і втручанням в життя дорослих дітей. Любити за це точно більше не стануть. А цінуватимуть все менше і менше.