Чому щастя не приходить? Тому що воно вже багато разів стукало у двері

“Чому не приходить щастя? Я так на нього чекаю!”, – часто люди запитують. Є різні причини, звісно. Але іноді щастя приходить. Прийшло, постояло на морозі у темряві і пішло. Просто тому, що двері зачинені, а домофон не підключений.

Як пішов доставщик із цінним подарунком. Пострибав на морозі та й пішов. Домофон не працює. Телефон вимкнений. Робити нема чого, довелося піти. Люди просто не подбали про те, щоб щастя могло увійти до дверей. Забули! Знехтували.

Так часто буває. Людина палко просила щось. Молила про щось. Бажала щось мати. А потім вона банально не перевіряє, чи працює домофон. І телефон вимикає. І не зважає на можливості. Навіть якщо оголошення про хорошу роботу, яка їй так потрібна, висить прямо в ліфті, на рівні очей!

У ліфті нічого доброго не може бути. І оголошення не читають. І в житті нічого доброго не може бути. Так що немає сенсу вмикати телефони, домофони, відчиняти двері… Ось несвідома установка того, хто не отримує подарунок. Або замовлення. Або порятунок, – адже й лікареві треба двері відімкнути?

І ці люди скаржаться на нецікаве убоге життя, на те, що щастя не приходить! А щастя йде, стукавши і зателефонувавши, геть від замкнених дверей. І потім навряд чи знову скоро прийде…

Увага – ось що треба проявити, коли чекаєш на щасливі зміни. На них треба не просто чекати: шукати. Спостерігати. Розчищати шлях, докладаючи зусиль. Перевіряти пошту і прислухатися до того, що говорять. Треба налагодити зв’язок, увімкнути домофон та телефон. І не замикатися від світу та людей…