Чому при вихованні дітям треба нагадувати, що є й інші люди. Випадок в літаку

У літаку верещала дівчинка років п’яти. Не плакала, не кричала – діти іноді розіграються і голосно кричать у грі, буває таке. Вона саме верещала, пронизливо і голосно. Не хочу приводити порівняння, як хто. На ультразвуку майже. І била черевиками в спинки сидінь. Дівчинці нудно було. Їй то цукерок хотілося, то телефон, то іграшку, то просто вона так бавилася.

Із дівчинкою летіла мама. Дуже спокійна як індійський вождь. Вона грала в телефоні, була у навушниках і не робила жодної спроби зупинити вереск. Лише примовляла: “Я розумію, Міланочка, твій настрій. Ти втомилася!”. І все. Дівчинку інакше звали, звісно.

Мама зрідка говорила спокійні слова у перерві між вереском. Видавала необхідне. Потім вереск починався знову… А мама поринала в телефон.

Люди, що сиділи попереду, оберталися. Але не робили зауважень. Мама крижаним поглядом дивилась на всіх, хто дивився на дівчинку. Мовляв, що треба? Тільки скажи. Я відповім!

Дівчинка абсолютно нормальна. На десять хвилин вона захопилася іграшкою та нормально розмовляла. Але потім їй захотілося іншу іграшку, якої не було із собою. Потім – ще цукерок! І вона знову почала верещати і бити черевичками у спинки сидінь.

Може, звісно, ​​у дівчинки особливості є. Нині всі про це говорять. Але на вигляд зовсім звичайна дівчинка, просто дуже примхлива. І мама не сказала жодного разу головне.

Жодного разу вона не сказала: “Міланочка, інші люди теж втомилися. Міланочка, іншим пасажирам некомфортно. Міланочка, ти б’єш черевиками по спині інших людей!”. Мама сказала: “Ти втомилася!”, – і все. Начебто поряд не було нікого. І періодично видавала дівчинці необхідне, занурюючись у гру.

Гарна дівчинка. Як усі маленькі дівчатка. Але вереск був нестерпний. І зауваження робити всі боялися, щоби не почався конфлікт. І просити чужу дитину перестати верещати – зараз це неприйнятно. Вас швидко поставлять на місце! Усі летіли й терпіли вереск. Тільки немовля в першому ряду заплакало, воно не могло спати, бідолаха.

Часто вся проблема в тому, що людині байдужі інші. З дитинства. Її не виховують. Навіщо? Вона ж дитина. Вона втомилася. І може верещати скільки завгодно. Вона головна і єдина у цьому світі. Навіть згадувати про інших смішно та безглуздо. Потерплять. Обійдуться.

А не подобаються вереск і стусани – нехай шукають спосіб втішити та заспокоїти. Іграшки дарують чи дають цукерки. Або танцюють потішно, фокуси показують, гладять по голівці.

Важливо нагадувати, що у салоні є інші люди. І інші діти.

Це добре, коли розуміють дитину. І спокійно реагують на його витівки. Але потім дитина стане дорослою. І політ можуть перервати. Висадити з літака та полетіти далі.

Ось про це також варто пам’ятати. Підсумок такого виховання – самотність і образа на світ, в якому раніше можна було верещати і бити ногами в спини інших. А потім чомусь стало не можна. І роз’яснювати дорослій тітці чи дядьку ніхто нічого не буде. Оштрафують та висадять. І полетять далі…