Чому не треба списувати людину, яка скотилася з життєвого шляху

В одному селі жили погані люди. Небагато: двоє. Дуже зла стара, з чуток – відьми. З усіма вона сварилася, усім гидоти говорила, в спину шепотіла, шкодила… І був ще поганий чоловік, який зовсім опустився і втратив людську подобу – п’яниця. Ось нічого людського в ньому не лишилося. Жебрак брудний жебрак, у якого одна турбота – випити.

Він брехав, крав, валявся канавами. І теж до нього навіть близько не підходили. Він сам підходив і клянчив гроші, та що там розповідати, типаж відомий.

І сталося ось що: вночі спалахнув будинок старої. Сильна пожежа почалася. І цей суб’єкт, що опустився, кинувся цю пожежу гасити. Палало все синім полум’ям, до неба. Так цей ізгой витяг стару та її кота, ризикуючи життям. Він чомусь виявив надзвичайну мужність. І надзвичайну силу.

Витяг, хоч усе здавалося безнадійним. І лізти за старенькою ніхто й не думав. А цей поліз і витяг. А потім за котом повернувся. І кота теж урятував.

Він дуже постраждав. Потрапив до лікарні. І вражені сільські жителі їздили до райцентру до лікарні, возили їжу та різні нехитрі подарунки. Усі раптом полюбили цього простого героя, а він лежав весь у мазях та в бинтах, зовсім на себе не схожий. Немов інша людина під бинтами. Зовсім інша…

Усі хвалили цього ізгоя. І навіть думали, як покращити його життя, будиночок йому полагодити, город посадити… Речі збирали. У газеті написали про його відважний вчинок. І стара плакала, зовсім не зла, просто вижила з розуму. І кота обдертого притискала до грудей, дякувала герою…

А потім він вийшов із лікарні, чистенький, із загоєними опіками, із сумочкою подарунків, у нових штиблетах. Але пішов недалеко, його, хоч як це дико, збила машина. Він у темряві йшов узбіччям. Таке сталося. Не дійшов до дому, чистенький, із подарунками, всіма коханий, абсолютно тверезий…

І цю історію розповіла одна жінка мені. І запитала: а сенс у чому? Навіщо все це було, якщо людини не стало?

Може, в тому сенсі, що він пішов в інший світ, не забруднившись. Чистим та поважним, добрим, таким, яким його задумав і створив Творець.

Може, це він не тільки стару врятував, а й себе? Може, це був його останній шанс піти у гарне місце, у гарному настрої, знявши з себе всі минулі гріхи благородним вчинком?

Може так. І ще одне – у найзниклішій людині може жити шляхетна і смілива душа. Збився він зі шляху, втратив себе і зруйнував. Але безсмертна душа в нього гарна та світла. І врешті-решт вона виривається на волю з розуму, що помутився, і зіпсованого тіла, – і керує головним вчинком людини. Показує, який він є.

Нікого списувати з рахунків не треба. Окрім справжніх лиходіїв, мабуть. Які просто перестали бути людьми, може, й ніколи не були. Ніхто не знає, як поведеться у відчайдушних обставинах, коли треба лізти в полум’я та рятувати когось. Може, таку ж зниклу людину, в якій теж душа живе.