Чоловік-зрадник вирішив, що він цінний приз, за ​​який треба боротися

Коли я дізналася про зраду Сашка, світ ніби перекинувся. Закохана в Сашка юна колега надавала йому знаки уваги досить довго. Незабаром він здався – почалися пристрасні вечори, спільні вечері, нескінченні листування.

Чарівна Вероніка подзвонила мені і попросила відпустити Сашка. Я не повірила своїм вухам, почувши в телефоні жіночий голос, який казав, що мій чоловік давно не любить мене.

— Розумієте, він із вами лише через маленького Матвія. Він дуже любить сина. Але я й сама можу йому народити. Та й може спокійно платити аліменти. Я не заперечуватиму проти спілкування батька з сином, – щебетала в трубці юна Вероніка.

Я не знайшлася, що відповісти цій нахабній дівчині, тому просто заціпеніла поклала трубку. А ввечері зустріла Сашка з новиною для нього – він іде, і ми розлучаємося.

Сашко зітхнув, зібрав чемодан і пішов із дому. Я проплакала два дні. Але Матвій не давав особливо вдаватися до свого горя. Він вимагав уваги.

Щоденні справи закрутили мене. Звичайно, ночами мені не вистачало тепла коханої людини. Але все ж таки розлуку я пережила досить легко.

Мене часто відвідувала свекруха. Вона не схвалювала вчинок сина, а Вероніку з обуренням називала “нахабною вертихвісткою”.

Мені всього вистачало. Сашко переказував достатню суму грошей, навіть більше за законні аліменти. Мені допомагала його мати. Та й мої батьки переводили майже щомісяця “на памперси”.

– Дурниці не кажи. Чоловік оступився, але вони всі собаки. Погуляє та повернеться. А сина одній важко ростити, – владно заявила свекруха.

Я не стала сперечатися. Наступного дня Сашко прийшов провести час із сином. Він був привітний, запитав, чи не треба мені чогось.

Того дня дитина вередувала, і я не мала можливості навіть голову вимити. Весь халат був у каші та молоці. Хотіла я одного – помитися. І Сашко охоче відпустив мене у ванну.

Так було неодноразово. Все-таки, рідний батько вмів переконувати дитину. У нього на руках Матвій добре їв і солодко засинав. Як мінімум, у ці години-дві я могла помитися і переодягнутися, а часом і підлогу помити виходило.

Кілька місяців я жила в такому ритмі і навіть почала отримувати насолоду від свого самотнього статусу. Кудись ходити з маленьким Матвієм у мене не було можливості, зате я закрутила роман Інтернетом з цікавим молодим чоловіком Ігорком.

Жодних спільних планів, просто спілкування. Його ніяк не бентежило наявність у мене маленької дитини. Навпаки, щодня він починав із вітання та питання, як спав малюк. Прибратися вдома і впорядкувати я тепер могла з приходом колишнього чоловіка.

А ось час, коли Матвій спав, тепер витрачала на спілкування з Ігорем. Якось мені зателефонувала свекруха і попередила про прихід. А ще сказала, що в неї до мене серйозна розмова.

Як завжди Ірина Анатоліївна принесла повні сумки продуктів, а ще нові колготочки та светрочки для малюка. Вона заколисала онука, поклала його в ліжечко і попросила налити чаю.

– Ольга, ну хто ж так чоловіка зустрічає! – докірливо звернулася до мене свекруха.

– Не розумію вас, Ірина Анатоліївна, – розгублено промовила я.

– Ось як не прийду, ти з брудною головою та в старенькому халаті. Знаю, і Сашка ти так зустрічаєш. Хоч би губи нафарбувала! – Присоромила мене Ірина Анатоліївна.

Чути мені це було неприємно. Я заперечила свекрусі, що не хочу повернення чоловіка. Та й він зробив свій вибір.

– Дівчинко моя, мужик же, він як приз – за нього боротися треба. Ось Вероніка боролася. Мені прикро, що в цій битві перемогла вона, – говорила свекруха. З її голосу було зрозуміло, що їй справді дуже шкода.

– З чого ж ви взяли, що Сашко такий цінний приз? – засміялася я, не втримавшись від легкого глузування.

– Та він сам сказав. Приходить до мене сумний. Я ж його лаю, що він усе з цією вертихвісткою, а дружина одна з малою дитиною мається. А він каже, що ти навіть жодного разу плаття не вдягла, щоб його зустріти! Зовсім, каже, мамо, Оля за мене не бореться, – відповіла з докором свекруха.

Ось тут я розреготалася вже в голос. Виявляється, мій чоловік та його мати вирішили, що чоловік-зрадник – це суперприз, за ​​який треба боротися. Так весело мені не було давно.

Я, звичайно, схаменулась з поваги до свекрухи. Підлила їй чаю з лимоном, печива підсипала у вазу. Ох і розвеселила мене ця жінка.

Того вечора я зателефонувала Сашці і попросила прийти. Сказала, щоби прийшов на весь вечір. Нафарбувалася, вбралася. А потім написала своєму новому знайомому та домовилася про зустріч на шосту годину у ресторані.

Сашко прийшов із квітами. Мабуть, матуся наговорила йому, що промила мені мізки. А я дала йому вказівки щодо Матвія і втекла на побачення.