Чоловік витратив свою премію на спорядження для зимової риболовлі. А те, що дочка залишилася без зимової куртки, його не турбує

Наше з чоловіком життя зовсім не нудне. Щодня сюрприз. Щоправда, найчастіше ці сюрпризи такі, що хочеться сісти, закрити обличчя руками і запитати себе: «Ну як я до такого дійшла? Навіщо мені це все потрібно?».

Але нещодавно Ігор перевершив себе. Восени наша дочка пішла до першого класу. Цього року морози вдарили вже у листопаді. Я помітила, що зимова куртка дочки стала їй мала. Не сказати, щоб зовсім критично, але видно, що рукави закороткі, а блискавка на животі ледве ходить. Все б нічого, але ж вони маленькі діти, часто в снігу валяються і грають. Так вона собі все на світі застудить.

– Потрібно Софії куртку нову купити, – сказала я чоловікові ввечері, коли донька вже спала. – На вихідні поїдемо до магазину.

Ігор буркнув щось на кшталт «угу» хоча, здається, телевізор у цей момент цікавив його сильніше за мене. Я вирішила, що трохи згодом ще раз нагадаю.

А через кілька днів чоловік прийшов додому у чудовому настрої. Усміхається, аж світиться весь.

– Що сталося? – запитала я.

– Премію дали! – заявив він гордо. – Таку, що ахнеш!

Ну, гадаю, чудово. Тепер як куртку купимо, ще й чоботи зимові доньці візьмемо. А може, й мені щось перепаде. Радію, в голові вже прикидаю, що куди. Але моя радість тривала недовго. Наступного дня, свого вихідного, Ігор раптом зник з ранку раніше.

– Ти де? – зателефонувала я.

– У місті, – відповів чоловік і кинув слухавку.

“Дивно … Може, на роботу терміново викликали”, – подумала я.

Увечері чоловік повернувся з двома величезними баулами та якоюсь довгою палицею.

– Це що за цирк? – запитала я, поки Ігор колупався в передпокої.

– Це не цирк, а зимова риболовля, – усміхнувся він. – Зараз покажу тобі все, ходімо швидше!

З’ясувалося, що чоловік витратив премію на спорядження. Льодобур, термос, термобілизна, якісь ящики, вудки та ще мільйон дрібниць, назви яких я навіть не запам’ятала.

Все це він із якимось благоговінням викладав на підлогу. А я стояла і буквально не могла підібрати слова, дивлячись на це.

– Це все? – нарешті спитала я.

– Та ніби все, – досить усміхнувся чоловік. – Хіба що намет треба ще докупити, але це пізніше.

Тут мене прорвало.

– Стривай! Ти що всі гроші витратив? Усі?!

– Ну так, – спокійно відповів Ігор, наче це гаразд. – А що? Це ж моя премія, можу ж я іноді себе побалувати.

У цей момент я зрозуміла, що вечір навряд чи пройде спокійно.

– А куртка для дочки? Ти про неї подумав? Чи вона у старій до весни ходитиме?! А якщо Софія собі все застудить, хто з нею по лікарях бігатиме? Чи ти?

Чоловік глянув на мене, насупився і явно не відразу згадав, про що я йому говорила кілька днів тому.

– Ну, купимо якось, – пробурмотів він. – Що ти так завелася?

– Якось? – вибухнула я. – Якось! У нас он морози такі, а ти мені кажеш “як-небудь”! А чи є ми потім що будемо?

Далі, відверто кажучи, розпочався скандал.  Ігор намагався виправдатися:

– Зате дивись, який термос! Гарячий чай у будь-який мороз!

Я ж злилася ще сильніше:

– Може, ти цей термос дочці замість куртки запропонуєш?

Чоловік таки зрозумів, що перегнув, і якось знітився. Щоправда, вибачатися чи щось пропонувати він не став.

Сказав лише:

– Ти перебільшуєш. Знайдемо гроші на куртку. Або вживану купимо.

Я тоді просто вийшла з кімнати, щоб не зірватись ще сильніше.

У результаті, звичайно, куртку доньки ми купили, але довелося урізати новорічний бюджет і економніше витрачати гроші на їжу. Я подарунків не дочекалася, чоловікові дісталися тільки шкарпетки, а доньці ми ледве вибрали ляльку дешеву.

А на свою рибалку чоловік досі не їздив. Тепер при слові «премія» я, напевно, щоразу нервуватиму. Тому що наш тато може витратити її на будь-що, крім дійсно потрібних речей.