Чоловік відсудив житло під час розлучення, а єдиний син відмовився дати мені притулок

Почалося все з весілля мого сина. Одружився він з чудовою дівчиною Людою, красивою і розумною дівчиною.

Негоже поневірятися з такою дружиною по орендованих кімнатах і квартирах. Вирішила я від щедрості душевної переписати на Олега двохкімнатну квартиру, що дісталася мені від матері. А що, все одно збиралася йому її віддати, то чого тягнути?

Син кілька днів щиро дякував, невістка теж у боргу не залишилася. На честь переїзду запросили нас із чоловіком на святковий обід.

Та мені все це було не потрібно. Головне, щоб Олег почував себе вільно та спокійно. Адже зараз молодь через одного в іпотеках сидить, а його така доля минула.

Отже, син одружився, а до мене прийшло усвідомлення, що жити більше особливо нема для чого. Звісно, ​​можна зробити кар’єру, можна навіть піти вчитися на шостому десятку років, ніхто не забороняє. Але не з моїм чоловіком.

Юрко колись був красенем, заможним, успішним. Мріяв переїхати за кордон, купивши віллу на березі моря.

Але всі мрії пішли прахом – спочатку чоловік перестав нормально працювати, потім почав пити. У результаті перетворився на хворого пошарпаного життям мужлана з неприємним запахом із рота.

І, найсумніше, «ліг» на мої плечі. Він же ні копійки в будинок не приніс за останні років п’ять, одна я працювала, немов проклята.

Після весілля сина вирішила, що настав час змінювати життя. І розпочати зміни слід було з самого логічного кроку – з розлучення. Навіщо потрібен такий чоловік, який тягне мене в безодню злиднів і розпачу? На подив, Юрко сприйняв моє бажання спокійно.

– Юра, – сказала я якось увечері, – думаю, що ми стали занадто далекі один від одного. Настав час розлучитися. Мирно і тихо, без лайки.

– Впевнена?

– Так. Довго міркувала, тепер дозріла, – я вразилася байдужістю колись коханого чоловіка, але виду не подала.

– Як знаєш. Тобі далі жити, ти й вирішуй.

Ось і поговорили! Йому дружина, з якою прожив майже тридцять років, повідомляє, що збиралася подавати на розлучення, а він і вухом не повів. Як я зрозуміла потім, у нього були на те свої причини.

Незабаром після подання заяви про розлучення Юра склав позов до суду з питання поділу майна. Я спочатку здивувалася і подумала: чому мирно не хоче поділити квартиру і машину?

А виявилося, що мій колишній чоловік ще давно провернув хитромудру схему. Купуючи нашу квартиру, він спочатку записав її на свою молодшу сестру, а вона потім оформила дарчу. Я не в курсі була, слово честі! Вірила йому, як собі…

З погляду закону, я на квартиру претендувати не можу. Така сама історія з машиною – за тією ж схемою відпрацював. Фактично, чоловік залишив мене без копійки грошей та даху над головою. Але я не сильно переживала – ні і не треба. У мене ж є син, Олежко, моя надія та опора.

Сунулася до нього з бідою.

– Синку, мені жити ніде після розлучення. Батько схитрив свого часу і відтяг у мене квартиру.

– О, ось це жах… Що робити думаєш?

– У сенсі “думаєш”? Я так у вас пожити зібралася доки свої проблеми не вирішу.

– Е, мам так не піде. Ми з Людою молоді, нам самотність потрібна. А ти… зніми кімнатку, чи що. Ну, навіщо ти нам тут? Ні, навіть не думай!

– Олежко, не нахабся! Це взагалі моя квартира, ти відмовити мені права не маєш!

– У сенсі “твоя”? Мам, ти її на мене оформила, отже, без моєї згоди навіть перебувати в ній не можеш. Давай не будемо сваритися. Сьогодні переночуй так і бути, а потім вирішуй питання. Краще займися своєю бідою, а нас дай спокій.

Трохи подумавши, син дістав із гаманця кілька купюр і засунув мені їх у руку зі словами «перший час».

Мало того, що чоловік залишив на вулиці, так ще й син не дав притулку в моїй же квартирі. Навіть із батьком поговорити не захотів, щоб він пустив мене до себе. Відмахнувся, як від настирливої ​​мухи.

А тут ще проблеми з роботою почалися, зарплату урізали майже вдвічі. Зараз живу в орендованій кімнаті в комуналці серед тарганів.