Чоловік уявити не міг, що з ним таке може трапитись

У свої 45 років, Сергій Олександрович був високим, красивим чоловіком. Невелика сивина надавала йому якийсь шарм. Відкрита посмішка і веселі очі зводили з розуму всіх жінок в офісі, починаючи від молоденької секретарки Світлани й закінчуючи Наталею Петрівною з бухгалтерії.

Кожен день Сергій Олександрович рівно опівдні заходив в кафе на розі вулички, поруч з роботою, замовляв чорну каву, відкидався в м’яке крісло і з насолодою пив його. В цей час він не хотів думати ні про роботу, ні про поточні проблеми. Сергій Олександрович просто розслаблявся, швидкоплинно оглядаючи відвідувачів. Це був чудовий час неробства. Відпочивши так, близько тридцяти хвилин, він знову поринав у своє бурхливе життя.

В один з таких днів, його погляд зачепився за худеньку фігурку молоденької дівчини. Вона сиділа за сусіднім столиком. Вид її настільки був нещасний, що Сергій Олександрович підсів до неї.

– Я дуже перепрошую, але може я можу чимось допомогти вам? – співчутливо запитав він.

Дівчина розридалася і розповіла історію. Приїхала поступати, провалилася. Додому повертатися соромно. Що робити не знає.

Чесно кажучи, Сергій Олександрович не дуже вірив таким історіям, але щось зачепило його в оповіданні цієї дівчата. Він подивився на неї уважніше і згадав себе жебраком студентом. Давним-давно він теж опинився без грошей в кишені. Його пошкодувала жінка, привела до свого дому. Там він прожив тиждень, поки не прийшов грошовий переказ від батьків.

Так що там говорити, закрутився роман з сусідською дівчиною. Він ніяк не міг піти від неї. Їхав з величезним бажанням повернутися.

Свою проблему він вирішив. Робота в його офісі кур’єром, проживання в службовій квартирі.

– Треба віддавати борги, – пробурмотів Сергій Олександрович і виклав всі свої плани дівчині.

Дівчину звали Ларисою, вона спочатку злякалася, але після прохань дала згоду.

Почалися робочі будні. Він, звичайно, не випускав з уваги Ларису, але великої уваги до неї не проявляв. Лариса була працьовитою дівчиною, з часом знайшла підробіток, зняла собі квартиру.

Минуло півроку. Одного разу в його кабінет зайшла Лариса.

– Сергію Олександровичу, вибачте, до мене приїхала моя мама, вона дуже хоче поговорити з вами. Ви її приймете? – вимовила вона.

– Звичайно, нехай заходить.

До кабінету зайшла цікава жінка. З порога почала дякувати його за безкорисливу участь у долі доньки. Раптом замовкла.

– Сергію? тихо прошепотіла вона, це ти?

– Ми знайомі? здивувався Сергій Олександрович.

Він втупився в обличчя жінки, щось знайоме й далеке воно йому нагадувало. Чи не з першого разу він згадав добру дівчину з далекої юності. Бурхливий роман.

– Лариса, твоя дочка, – сказала жінка.

Ось як розпорядилася доля. Звела батька і доньку в один день і в одну годину, в одному місці, й дала шанс батькові, допомогти своїй дитині в скрутну хвилину.