Чоловік святкував 14 лютого з колишньою дружиною, а зі мною не хоче, каже, що неприємні спогади

Посварилися з чоловіком через День святого Валентина. Він заявив, що не хоче його святкувати, і крапка. І знаєте, мене дратує не сам факт, а його пояснення.

Каже, що відзначав це свято з колишньою дружиною, бо вона просто обожнювала такі речі. А потім вони розлучилися, та ще й зі скандалами, тому тепер у нього цей день асоціюється лише з неприємними спогадами. І знаєте що? Мені немає жодного діла до його минулого шлюбу!

Ми разом три роки – рік зустрічалися, два в шлюбі. Часом бувало добре, часом важко, але ми притиралися одне до одного, бо вже не ті юні закохані, які не мали за плечима травматичного досвіду. У мене це теж другий шлюб, але ми з колишнім розійшлися мирно – просто зрозуміли, що йдемо різними дорогами. А ось чоловік зі своєю екс-дружиною пройшов усі етапи розлучення з драми: сварки, звинувачення, перемир’я, нові скандали. І тепер тригериться на абсолютно звичайні речі.

Я це розуміла, тому намагалася уникати всього, що могло б його зачепити. Навіть не стала фарбувати волосся в темний колір, хоча давно хотіла, бо знала, що це нагадає йому про неї.

– І чого ти перед ним стелишся? – бурчала мама. – Видно ж, що він досі сохне за своєю колишньою. От вона його покличе – і він побіжить, аж пилюка здійметься.

Я спробувала пояснити, що вона говорить нісенітниці. Любов там давно перегоріла, просто в нього залишилися негативні спогади. Навіщо я буду зайвий раз тиснути на болючу мозоль? Мама лише загадково хмикнула й сказала, що ще побачу правду.

І дійсно. Я почала помічати, що чоловік постійно згадує колишню. “Ти говориш, як вона”, “ти поводишся, як вона”, “ти так само контролюєш”. Що б я не зробила – завжди знаходилася якась аналогія.

Це страшенно бісило. Він розповідав про неї так, ніби вона була уособленням зла. І при цьому постійно порівнював мене з нею!

Але останньою краплею став День святого Валентина. Я ж не вимагала чогось надзвичайного – просто романтичної вечері, приємної атмосфери. Забронювала столик у ресторані, купила подарунок і сказала чоловікові, щоб не планував нічого на вечір.

– Це ще навіщо? – насторожився він.

– Ну, сходимо в ресторан, відзначимо свято закоханих.

– І ти туди ж! – стиснув губи. – Ви з моєю колишньою змовилися? Вона теж змушувала мене це святкувати! Ці дурні сердечка, подаруночки, ресторанчики – обов’язкова програма! Все, більше я в це не граюся!

І знову “колишня”. Ну скільки можна?!

– Твоя екс-дружина святкувала Новий рік, 8 березня, твій день народження. Давай і їх скасуємо! А ще вона пила воду і дихала повітрям, як і я. То, може, розлучимося? Хоча у мене для тебе сюрприз – якщо знайдеш нову жінку, вона теж робитиме те саме, що й твоя колишня!

Чоловік скривився й заявив, що я все перебільшую. Тобто знову поводжуся “як вона”.

Ми посварилися, і вперше я не побігла миритися. І раптом сталося диво – чоловік сам зробив крок назустріч. Але не просто так, а з цим своїм “добре, раз ти так хочеш, то я погоджуюсь”. І знаєте що? А я вже не хочу.

Я не потребую одолжень. Сьогодні він “жертвує собою” заради мене, а завтра знову буде згадувати колишню й скаржитися, що я теж змушую його робити те, чого він не хоче.

Мама, здається, була права. Чоловік і досі живе минулим, а я – просто його “зручний варіант”.

Я люблю його, але якщо він не зміниться, мої почуття теж можуть згаснути. І тоді вже я вирішу, що більше не хочу бути схожою на його колишню – хоча б у тому, що залишу його назавжди.