Чоловік став проводити більше часу вдома, а мене це дуже дратує, я від нього швидко втомлююся

Чоловік змінив роботу і тепер більше часу проводить удома, а мене це вже дуже дратує. Я від нього швидко втомлююсь, хочеться побути самій.

Донедавна чоловік працював вахтами. Він місяць на роботі, потім місяць удома так і чергував. І мене такий алгоритм життя влаштовував.

За місяць я встигала за ним скучити, мені було приємно перебувати з ним поруч, навіть хропіння його оглушливі чути подобалося. І лаятись якось не хотілося.

Я за місяць його роботи встигала і своїми справами зайнятися, він не пхав скрізь ніс і не вимагав постійного звіту, а куди я, а чим займаюся, а коли прийду.

Коли чоловік приїжджав на місяць, він теж не сидів цілими днями вдома. І до батьків поїхати треба, і вдома якісь справи накопичувалися, і з друзями зустрітись.

Загалом він теж займався своїми справами і не стояв у мене над душею. Ми так два роки жили і не лаялися, нас все цілком влаштовувало.

Але півроку тому чоловік вирішив, що більше не хоче їздити, до того ж друг запропонував йому непогану роботу без таких довгих роз’їздів. Чоловік погодився.

Я спочатку не бачила в цьому проблеми, але вже через два місяці зрозуміла, що наша сім’я має пройти суворі випробування спільним життям.

Перший місяць проблем не було, а потім стало гірше. Чоловік постійно вдома, постійно бурчить, що я йому приділяю мало уваги, скрізь судить свій ніс.

Потрібно звітувати, куди я йду і коли повернуся. Я що, маленька дівчинка, щоб звітувати? Раніше просто казала йому, що туди ходила і все, питань не було.

А ще мені я втомилась готувати. Коли чоловік був на вахті, я особливо нічого для себе не готувала. Мені каструлі супу на тиждень вистачало, я з приготуванням не морочилася, могла і чаю попити.

Але коли чоловік із вахти приїжджав, я, звичайно, намагалася його порадувати. І пироги пекла, і млинці, і салати, і складні другі страви, і нові супи через день.

Я розуміла, що там він харчується дуже просто, ніколи йому готувати, тому і намагалася нагодувати всяким смачненьким, щоб відпочив від своєї холостяцької кухні

Тепер же отримую закиди, що я розлінилася і не печу через день пирогів, не готую салати і взагалі їжа якась нудна та звичайна.

Так ясно-зрозуміло, що одна справа місяць орати і відпочивати місяць, а інша справа постійно біля плити крутитися! У мене і свої справи є, та й нерви не залізні.

У мене вже склався свій порядок дня, який чоловік постійно прагне зламати. Він лягає пізно, а поводиться дуже голосно, я заснути не можу.

Я рано встаю, мені на роботу. Чоловік же дрихне без задніх ніг, ще й хропе, як ведмідь у барлозі. Він висипається, а я ні, сил надвечір уже не залишається.

До того ж чоловік із чогось вирішив, що ми весь вільний час маємо проводити разом. То він мене в гості тягне, хоч я цих людей толком і не знаю, то телевізор йому зі мною закортить дивитися, то на дачу збереться, а без мене ніяк.

Я вже готова на стіну лізти! Я втомлююся від постійного перебування чоловіка поруч, мені хочеться спокою та свободи! Тільки чоловік цього не розуміє та ображається. Кілька разів із ним розмовляла, щоб він не перекривав мені кисень і давав жити так, як мені зручніше, наприклад, не тягнув мене на свої вилазки до друзів.

– Ми сім’я чи як? Дай тобі волю, ти б взагалі від мене подалі трималася! – обурюється чоловік.

Мені здається, що це кінець нашого сімейного життя. Я думала, що звикну, перестроюся, але поки що нічого не виходить і немає передумов, що далі буде краще.

Чоловік мене не чує, йому здається, що ми маємо бути завжди разом, завжди поряд, а я так не хочу. Я втомилася від нього.

Можливо, я просто його розлюбила, можливо просто втомилася. Може, це якась тимчасова криза, яка сама собою розсмокчеться, але поки що я не бачу інших варіантів, окрім розлучення. Мені здається, що так буде краще.