Чоловік спочатку по-тихому втік із дому на два роки, а потім повернувся як ні в чому не бувало

Чоловік спочатку по-тихому втік із дому на два роки, а потім повернувся як ні в чому не бувало.

Колишній чоловік дуже здивований тим фактом, що я не стрибаю до стелі від усвідомлення, що він вирішив до мене повернутися. Щиро вдає з себе героя, який не розуміє і ображений у найкращих почуттях.

А я дивуюся його нахабству і самовпевненості. Він, значить, пропав на два роки, навіть не спромігся мені повідомити про те, що вирішив піти від мене, а тепер обурений, що я його відмовляюся назад приймати. Це якесь позамежне нахабство, я вважаю.

До того моменту, як чоловік зник із мого життя, я й гадки не мала, що в нього якісь проблеми з головою. Поводився він нормально всі чотири роки, що ми були знайомі.

Жодних особливостей за ним не помічалося, хоча ми й жили разом, і труднощі в житті були. Чоловік цілком нормально реагував, підозр не викликав.

Чому я зараз так розписую, що він не демонстрував проблем із головою? Тому що мені складно пояснити якось інакше його подальший вчинок.

Ми на той момент були одружені вже два роки, за місяці три, що передували його відходу, у нас не було навіть якихось дрібних побутових конфліктів.

Любов, турбота, затишні вечори, плани на літо – це все було. Нічого не говорило про те, що людина збирається йти. І це робило ситуацію ще заплутанішою.

Вранці того фатального дня ми разом поснідали, дійшли до зупинки, домовилися, що ввечері готуватимемо, і розійшлися по своїх роботах.
День пролетів, я повернулася додому і з порога зрозуміла, що щось не так. У коридорі було занадто мало взуття та одягу. У самій квартирі нікого.

Я приходила зазвичай раніше за чоловіка, тому не здивувалася тому, що в домі його немає. Але потім пройшлася квартирою, зазирнула до шаф і зрозуміла, що його речей теж немає, взагалі ніяких.

Він забрав увесь свій одяг, приставку, зарядний пристрій, навіть гелі для душу свої забрав. Підчистив усе, що могло нагадувати про те, що тут колись жив чоловік.

Чоловік забрав інструменти, диски з іграми, комп’ютер. Роутера теж на місці не було. Як потім з’ясувалося, договір з інтернету був на чоловіка, він його і закрив.

Я нічого не розуміла. Стала йому телефонувати – телефон вимкнений. Дзвонила його мамі, але від неї толку не було. Вона явно щось знала, але мені не сказала нічого, тільки буркнула, щоб розбиралися самі.

У мене взагалі не було ні найменшого уявлення, що відбувається. Навіть грішила на якийсь тупий розіграш, хоча чоловік ніколи в цьому не був помічений.

За місяць від чоловіка не було жодного рядка. Потім я дізналася, що він подав на розлучення, а мені треба прийти і підписати документи, що я і зробила. Уже сама думала, як буду розлучатися. Про те, щоб далі з ним жити, і мови не йшло.

А найцікавіше, що через два місяці, як чоловік пішов, я дізналася про свою вагітність. Цикл збився одразу, але я грішила на стрес, не щодня від мене мужики тікають.

Я так зрозуміла, що чоловік не одним днем усе вирішив, бо надто вже продумано, і інтернет відключив, і речі забрав, а це не в один день робиться.

Я до його мами навіть їздила, але в неї сина не виявилося, а на мої запитання вона відмахувалася, знизувала плечима і говорила, що нічого не знає.

Про вагітність я їй вирішила не говорити. Взагалі викинула цю сімейку зі свого життя, раз вони такі дивні. Розлучилися? Чудово. У доньки моє дівоче прізвище і прочерк у свідоцтві про народження на місці батька.

Вагітність була мені дарована Богом, я не знаю, як би я пережила все це, якби мої думки не переключилися на дитину. А так мені довелося взяти себе в руки і не мотати соплі на кулак.

Зараз малятку другий рік іде, я намагаюся поєднувати роботу і материнство, що дається важко, тому що мама не завжди може мені допомагати, але ми намагаємося.

Найменше я чекала побачити у себе на порозі колишнього чоловіка. Прийшов із букетом троянд, наче вчора розлучилися. Стоїть і либиться, питає, чого в дім не кличу.

– Мені потрібно було подумати і розібратися в собі, – заявив колишній чоловік на моє німе запитання.

Я кивнула і зачинила перед ним двері. Не знаю, що він там надумав, раз вирішив припертися, але мене це не цікавить. Нехай валить туди, де два роки прекрасно жив без нас. Він навіть про доньку не знає. І я сподіваюся, що й не дізнається. Вдруге я його у своє життя не пущу.