Чоловік пригрозив, що розлучиться та забере дітей, а тільки й про це і мрію

Так сталося, що я надто рано вийшла заміж. Мені було 20, я була зовсім ще наївна та зелена. Подумала, що люблю цього чоловіка. На багато що заплющувала очі, бо думала, що так усі жили. Адже досвіду не було, знань не було. Зате були великі почуття, які затьмарили мій розум.

Потім я, як належить, народила йому дитинку. Через п’ять років – другу. За цей час я багато чого переосмислила, але найголовніше – я страшенно втомилася від цього шлюбу та сім’ї.

Тільки в останній рік я почала показувати характер та зуби. Діти трохи підросли, полегшало, у мене з’явився вільний час. Я не стала втрачати дорогоцінний годинник задарма. Записалася на курси (чоловік був проти і лаявся), відвідувала психолога, почала працювати.

Чоловік, почувши про мої курси, розлютився. Я його непогано вивчила за роки шлюбу і зрозуміла: він злякався, що я зароблятиму і вилізу з фінансової залежності від нього.

Стану вільною, а може, навіть більше зароблятиму! Після такого його чоловіче его не зуміло витримати – урвалося. Він так і сказав:

– Які ще курси? Я тебе забезпечую. Ти захотіла сама бути чоловіком у цій сімʼї? Давай вперед!

– Та запросто, – посміхнулася я, і чоловік змінився на обличчі.

Психолога він також не схвалив.

– Зараз тобі там запудрять мізки, яких і так не дуже багато, – зневажливо кривився Денис, дивлячись, як я одягаюся.

А я добре одягалася, фарбувалася, бризкалася духами. Не на ринок ж іду. Йому це також не подобалося.

– Куди розфуфирилась? На що ти сподіваєшся? Забула, що тобі вже за 30? Що ти народжувала двічі?

Ці нескінченні дрібні причіпки і підлі приниження мене дістали до кінця. Я й заперечити йому, якщо чесно, не могла. Адже й справді: вже 32, фігура після дітей не та, та й мозок мій за час декрету явно усох, раз я досі не втекла від цього чоловіка.

Але найгірше, і я це усвідомила нещодавно – діти вели себе також огидно. Дивились на батька та повторювали за ним. Маленький син ще, правда, шкодував і любив мене, та й говорив не дуже добре.

Але донька вигалялася на всю силу. Ніколи не думала, що можна так ненавидіти власну шестирічну. Ось це роздратування і навіть ненависть до дочки стали для мене каталізатором.

Нещодавно чоловік знову почав на мене кричати, а я йому відповіла, а він розлютився і почав погрожувати:

– Ти дограєшся! Я з тобою розлучусь і дітей заберу!

І тут у мене щось клацнуло в голові. І впав з плечей гігантський, важкий вантаж, який я навіщось тягнула на собі понад 10 років. Адже все так просто! Я могла розлучитись і залишити йому дітей. І бути недільною мамою.

І ось з того дня я серйозно задумалася про такий результат. А чоловік ніби бачив мої думки і вмів читати їх – такий став смирний та тихий! У хаті ненадовго стало спокійно.

Я довго збиралася з духом і нарешті поділилася своєю ідеєю із психологом. Мені була потрібна підтримка.

Я знала, що всі навколо стали б засуджувати мене за це. Розуміюча спеціалістка допомогла мені, і я вперше за довгі роки відчула щастя. Наче крила розкрилися за спиною.

І ось я прийшла додому. Чоловік дивився на мене дивно. Я не стала його мучити і прямо запитала:

– Пам’ятаєш, ти кричав, що хочеш розлучення і забрати дітей собі?

– Так, – з побоюванням відповів нелюбимий уже чоловік.

– Я тільки про це й мрію, – посміхнулася я.

Весь його гонор випарувався. Наступні кілька днів чоловік поводився ідеально. Навіть на квіти розщедрився.

Щоправда, чоловік недовго боявся. Ймовірно, він не повірив, що я всерйоз хотіла втекти від них усіх. Через тиждень він знову став поводитись кошмарно, знову образив мене. Я подала на розлучення.

Щодо дітей – я планую через суд домогтися того, щоб молодший залишився зі мною. Дочка росте і стає все більше схожою на чоловіка, а маленький – копія мене.

Можливо, я просто втомилася, але роздратування до дочки просто б’є через край. Та й до чоловіка те саме. Я все одно більше не витерплю – скінчилися сили.