Чоловік поїхав у відрядження, і я не хочу, щоб він повертався

З Борею ми одружені трохи більше десяти років. У нас син, живемо у невеликій двокімнатній квартирі. Я працюю бухгалтером, чоловік працює на заводі.

Вранці всі розбігаємось у своїх справах: Женька — до школи, ми з чоловіком — на роботу. Увечері збираємось. І в моїх чоловіків відпочинок, а в мене друга зміна. Готую, прибираю, праю, вночі без сил падаю на ліжко, сподіваючись тут же заснути. Але ні, чоловікові ще ласки хочеться.

А нещодавно Борис на підвищення пішов, його начальником з безпеки призначили, у відрядження на курси перед цим відправили в інше місто. І це була його перша поїздка по роботі.

Виїхав Боря на два тижні, ми з синком спочатку начебто б засумували. А потім так легко стало! Адже Боря звик у будинку командувати. Женьку завжди контролював, домашнє завдання перевіряв, щоденник мало не під лупою вивчав. І не дай Боже, бачив там погану оцінку.

Я, звичайно, теж засмучуюсь, бачачи погані оцінки у сина в щоденнику, але намагаюся з’ясувати спочатку, чому так вийшло, а потім підтягуємо недоучений матеріал.

А Боря завжди кричати на сина починав. Дитина мало не плакала від такої батьківської уваги. Та й Боря ніколи не пояснював Женьці, а одразу переходив до оціночних міркувань, мовляв, чого такий тупий уродився.

Так ось, поки він у відрядженні, ми з Женею тихо і без крику робили домашнє завдання. Мені здається, синок впевненішим у навчанні став. Та й у мене більше часу з’явилося, щоби з дитиною займатися. А то як завжди? Прибіжу з роботи, мимольотом із сином поспілкуюсь і до плити лечу, чи до пральної машини.

А тут приходжу з роботи — їжа є, тільки розігріти треба. Речі всі чисті, у будинку порядок. Виходить, що Боря у нас у будинку найбільше їсть і смітить, тільки за ним і бігаю як прислуга.

А зараз із сином часу і на уроки вистачає, і фільм подивитися, і навіть зрідка поїсти чіпси. Слава Богу, останніх Боря не бачить, а то давно б прочитав нам лекцію про правильне і здорове харчування.

Коли він мені дзвонить, запитує, як справи, я бадьоро звітую, що все гаразд. Боря зізнається, що нудьгує, і я йому у відповідь це говорю. А сама, чесно, брешу безбожно. Не сумую я анітрохи! Мені взагалі не хочеться, щоб чоловік із відрядження повертався, бо мені із сином удвох комфортно, спокійно і в будинку порядок.

Із жахом чекаю закінчення відрядження. Знову уявляю цей вічний бардак, розкидані шкарпетки по квартирі, каструлі борщу, котлети, казани з пловом.

Господи, я раніше навіть не думала, що чоловік стільки їсть. А ще цей подружній обов’язок. Ну, нічого я за стільки років уже не винна! Все я йому дала. Не хочу!

Мрію піти від чоловіка. А куди? Квартира його, у мене зарплата маленька, щоб винаймати інше житло. Та й як я поясню Женьці, що не хочу жити з його татом? Хоч син і сам побоюється батька, але чоловіче виховання хлопчикові треба. А чисельні родичі? Адже всі вважають, що у нас ідеальна сім’я.

Але я втомилася від чоловіка і не хочу, щоби він повертався з відрядження. У мене навіть така думка з’явилася: може, він собі коханку знайде і сам нас покине? Тільки де він таку ще дурницю знайде? Сумно.